Обіцяний пост про Антонича

музичка Атмасфера – Tetralogy Apocalypse. p.I War

Цей вірш із збірки “Привітання життя” за обсягом невеликий — усього дві строфи, проте висловлені в ньому думки важливі для розуміння світоглядних та естетичних засад творчості Б.-І. Антонича.

Не буду багато від себе писати. Просто прочитайте, відчуйте і порівняйте з Бекером

Автобіографія

В горах де ближче сонця, перший раз приглянувся небу,
тоді щось дивне й незнане пробудилося у мені,
і піднеслася голова, й слова прийшли до уст зелені.
Тепер — де б я не був і коли-небудь,
я все — п’яний дітвак із сонцем у кишені.

А як зійшов із гір до гамірливих міст,
у злиднях і невдачах не кляв ніколи долі та не ганив,
глядів спокійно на хвиль противних гурагани.
Мої пісні — над рікою часу калиновий міст,
я — закоханий в житті поганин.

Ось іще один, схожий за настроєм

Вітер Століть

І вітер віє від століть,
крилатий, вільний і неспинний,
і вчить свободи, туги вчить
за чимсь незнаним і нестримним.

І повторяє нам прибитим
у зривах страчених намарне,
що вже ніяк життя спинити
і що життя це не казарма.

Цей вірш покладений на музику, але настрій зовсім не той, на мою думку. Дівчина так співає, ніби життя це – таки казарма