Пишуть що це фільм. Але це, швидше – ілюстрований вірш присвячений поколінню  соцмереж. Про життя, яке ми втрачаємо, втупившись в екран. Хоча, мабуть, таки це – 2 в 1 – вірш, який ілюструє фільм і фільм ,який ілюструє вірш.

Подумати, і справді, ніяки слова, ніякі смайлики написані не зможуть передати ті емоції, які ми відчуваємо. Наш співбесідник може тільки здогадуватися що про це, але він не буде відчувати нас, а ви його. Згадайте, що ви відчуваєте, коли спілкуєтеся наживо, скільки різних емоцій переживаєте. І порівняйте з онлайн спілкуванням. Так, останнє – простіше. Можна легко просто вийти офлайн, коли ти читаєш щось неприємне, можна вдати з себе дуже розумну людину, яка знає більше ніж Великий Ґуґл. Можна навіть вдати з себе супермена і легко заставити співбесідника(цю) повірити у це. Можна навіть зробити пропозицію руки та серця онлайн. Але чи це все буде справжнім??? Чи зробить це нас щасливими? Хіба ж не щастя ми шукаємо?

Це ж така насолода – живе спілкування!! Усі ці червоніння, жести, тремтячі руки та непевний голос, які видають хвилювання. Ніщо не зможе замінити відчуття, які ти переживаєш, коли до тебе торкається дорога людина. Навіть те ж відчуття відрази, коли до тебе торкається неприємна тобі людина. Що може бути кращим за щиру усмішку та сміх?? Це все робить нас живими! Це  – живі емоції, які відрізняють нас від інших тварин та від роботів.

Ми ховаємося за стінами соцмереж.. Боїмося, що коли вони впадуть, люди побачать нас справжніх, голих, тремтячих від страху, беззахисних перед іншими такими ж наляканими істотами, що називають себе людьми, істотами наділеними розумом. Коли  ми стикаємося перед оголеною душею інших, то ховаємося, боїмося.

Чого боятися??? Оголена душа людини – що ж може бути прекраснішим??

Ми боїмося світла, яке випромінюють наші душі. Ми настільки звикли до штучного освітлення наших дисплеїв, що нам боляче дивитися на справжнє світло, на Божественне світло. Люди шукають Бога в церкві.. Люди шукають Його в інтернеті, питають Ґуґла чи він існує.. Якщо Бог десь та й існує, то точно не у цих структурах. Якщо Бог десь та й існує, то у нас самих, у інших людях, у деревах, квіточках, у ранковому співі пташок, у вітрі, що пронизує до кісток, у стрімкій воді гірських рік, що можуть втопити. Треба вміти це Божественне бачити. Не боятися дивитися на Світло.

Насолоджуйтесь живим спілкуванням, вилазьте з соцмереж!  Гарного часу доби, любі друзі!