Чому церква лізе у цей сквер, а у себе під носом у садах Шептицького не можуть навести порядок?? У цьому колись чудовому місці зараз тусуються наркомани і таргани. У вас, дорогі, священники, під носом. А ви своїм прихожанам кажете, що треба вирубати ці дерева! Самі ж, обговорюєте якби то загребти собі по-більший шмат території під паломницький центр, наприклад.Люди потім виходять з церкви і зразу до нас – обливати гівном.

Чому люди в Карпатах вирубують дерева, а на Закарпатті повен і від густих лісівколись багатих на тваринки і рослинки лишилися одні пеньки??

І всі ці люди кажуть “а що нам ще робити?” Та стільки роботи у світі! Стільки всього ще не створено! Чому треба руйнувати обов*язково?? Та напряжіть трохи мозги, огляньтеся навколо! Творіть!

Мені плакати хочеться, коли про це думаю.. Такий відчай і безсилля хапає… Але, як сказав п. Андрій, з яким познайомилася нещадовно у сквері, “ми дорослі люди, тому плакати не треба, треба шукати вихід з цієї ситуації. Тим то ми і відрізняємося від дітей”. Тому, я все ще не плачу, бо знаю, що від моїх сліз нікому легше не стане. Тому і пишу з надією, що по ходу думок виникне ідея.

Була на зборах будівельників з громадою. Вони до нас ставляться як до малих дітей, що скачуть собі, граються машинками, вдаючи з себе дорослих і заважають великим дядькам працювати. Тому вони, щоби заспокоїти нас обіцяють, що сам сквер чіпати не будуть з насмішкою.

Я не була активною ні під час помаранчевої революції, ні під час Євромайдану. Я не вірила в ту ідею, вона була надто політичною. Але тут все зовсім по-іншому. Я бачу, що це чисто громадська ініціатива. Я бачу, що тут такі ж самі молоді люди як я згуртувалися, встали на захист. “ми не проти пам*ятника, ми за збереження Скверу, збереження зелених насаджень у ньому”.

Люди приходять, намагаючись зірвати наш плакат з маніфестом, кричать “ви брешете!” Також дивує пасивність людей, які нас ніби-то підтримують. Приходять починають розповідати які ми молодці. Але коли пропонуєш їм почергувати якихось 2 години в місяць виділити, то у них зразу купа справ, вони не можуть і т.п.

Класно ж тепер людям живеться. У будь-якій незрозумілій ситуації звинувачуйте Путіна. Це тепер кредо доброї половини населення нашої країни. Через це у ми зараз і сидимо в задниці, бо замість того, щоби щось творити, ми руйнуємо. Замість того, щоби змінювати своє життя на краще, ми скаржимося і звинувачуємо всіх на світі.

Peace. Please, make love not war!