Дуже важливий нарис із мого життя. Голосно звучить, правда? Як на мене, трохи занадто. Але то правда чистісінька.

Кілька місяців тому мене завербували у лави кліматичного руху Fridays For Future (той, що Ґрета Тунберґ почала). І от я докотилася – назбирала купку підлітків з палаючими очима і ми організовуємо страйк за клімат у нашому Стрию. Це буде глобальний страйк за участю молодих і не дуже людей у батьох країнах світу. Можете детальніше тут почитати. У Стрию ми надумали принести дуже багато дитячого взуття до пам’ятника “Будителям”. Це буде символічне звернення від прийдешніх поколінь до влади, бізнесу і нас простих громадян.

Ми підготували список вимог до місцевої влади місцевої і національної, які я не хочу перелічувати тут, бо вони є на сторінці події на фейсбуці (яку наполягли створити для Стрия) і бо пост про те як мені за 3 дні до початку.

То як мені?

Погано сплю, багато думаю, багато сиджу перед екраном, планую, придумую. Майже всі інші справи та зустрічі відклала на наступний тиждень. Мої думки тільки у майбутньому. Що ще треба зробити? Що я забула? Що можу забути? А що як ніхто не прийде? А що як я захворію (для цього повторюю мантру “дотягнути до п’ятниці. після п’ятниці можна”. ніби працює)? А що як дітей не пустять? А що як взуття не назбираємо? Як залучити ще людей? Кому ще подзвонити і нагадати? Величезним зусиллям волі на кілька секунд кілька раз на день мені вдається повернутися у тут і зараз, спуститися з голови у тіло.

Бігаю на зустрічі з різними громадськими організаціями. Багато хто (люди віком 50+) боїться слова “страйк” і “вимоги”, просять по-іншому назвати акці, бути більш “позитивними”. Але інша назва буде мати іншу суть. Тому іноді приходиться переконувати цих тьотів-дядів, що ми конструктивом займаємося, а не просто покричати ідемо (власне, кричати ми навряд чи будемо). Іноді вони кажуть “та, ви молодці, але робіть без нас”. Як це не дивно, мене не сильно засмучують відмови. Мабуть тому, що є варіанти до кого ще звернутися і переважно люди таки позитивно реагують.

Загалом, дуже тішуся, що нарешті, знайшла таких дітей, які хочуть щось робити. Тому час від часу мої думки забігають ще далі наперед і продукують купу геніальних ідей чим зайнятися з дітьми після п’ятниці 19го. Тішуся, що нарешті роблю щось більше, ніж індивідуальний активізм у формі відмови від одноразового пластику. Тішуся, що знайшла команду однодумців з інших міст, з якими робимо щось важливе. Крім того, у FFF я відчуваю свою важливість. Якимось дивним чином хлопці та дівчата (і ті, хто між ними), які в русі вже кілька років дослухаються до мене, навіть визнають моє лідерство, людини, яка до них прийшла всього місяць тому і мало що знає про рух. Це для мене взагалі щось неймовірне. Таке що вау! Ого.. Навіть не здогадувалася що я так можу… Мабуть попередній досвід ведення невдалих проектів таки був вдалим…

Чому клімат міняється і чому це проблема для світу та України, можете почитати у цій статті. Якщо дуже коротко, то від занадто великої кількості викидів парникових газів (СО2 і метану переважно) планета швидко нагрівається і це призводить до екстремальних погодніх умов та затоплення островів в океані. В результаті, людство може якщо не знищити себе повністю, то дійти до межі виживання. (Про це пише Toby Ord у книзі Precipice – Обрив). Є ще таке поняття як “кліматична справедливість”. Так як соціальна, тільки тут найбільше страждають ті групи населення планети, які найменше впливають на зміну клімату як от острівні країни і селяни. Ґрета у свої 15 усвідомила це і вийшла на страйк саме у п’ятницю замість того, щоб здобувати нові знання у школі. Вона усвідомила, що майбутнього може не бути, якщо влада терміново щось не зробить, щоб зупинити зміну клімату. Це створює відчуття нагальності і реально хочеться щось робити вже. Але не вона одна говорить про невідкладність. Ґрета просто перша “проста людина”, яка про це сказала політикам прямо в лице.

Чесно кажучи, ще 3 тижні тому мені було абсолютно байдуже на неї. Я у FFF прийшла не заради неї, а заради ідеї. Але при підготовці страйку я переглянулв деякі її промови, від яких мурахи по тілу поповзли. Тепер я думаю, що вона дуже смілива. Особливо коли у найпершу свою п’ятницю за майбутнє сіла сама під Шведським парламентом. Перший крок завжди найважчий. Послухайте її виступ (там є укр. субтитри)

Якщо ви не боїтеся слів “страйк” і “вимоги”, то приходьте у своєму місті на страйк чи долучайтеся до онлайн страйку. Страйк буде у 10+ містах (звісно, Київ і Львів). Можете дізнатися у чат-боті телеграму де саме.

А пам’ятник “Будителям” (“трьох святих” у народі – Лесі Українки, Шевченка і Франка) для мене особисто є знаковим і дуже ностальгічним. Колись, як сама була підлітком, то тусувалася там з купкою неформалів. Пам’ятаю як ми приходили туди дівчата з густо підведеними очима, а хлопці з довгим волоссям. Ми всі в чорному, з цепурами, шипами, написами улюблених рок гуртів на рюкзаках. Сиділи там з пивом і дешевим портвейном, говорили про музику, школу, батьків та одні одних (як же без пліток). O tempora! O mores! Згадуючи про ці часи, розпливаюся в усмішці. Так смішно тепер, а так серйозно це було тоді.

Але круто все-таки, що тепер я там роблю щось дуже важливе для міста, країни і світу. Так, ми з цими дітьми робимо історію.