Нарешті, я доліпила цю історію! Вперше пишу на цю тему, але не вперше говорю. Часто бувало чула критику чи цілковите нерозуміння, тому чесно кажучи, боюся трохи того неприйняття. Але з іншої сторони, розумію, що це допоможе мені відточити аргументи і знаю, що тема важлива і про неї треба говорити частіше.
Попереджаю – чтиво не дуже коротке, тому вмостіться зручніше з улюбленим напоєм.
Едвард Сноуден – свистник, вигнаний з США
Уявіть собі місто, у якому квартири здають в оренду безкоштовно. Будинки хороші, власники інвестують, роблять ремонти, все, щоб нам хотілось там жити, а головне – це все ні копійки не коштує. Але натомість ми повинні дозволяти слідкувати за кожним нашим кроком і передати їм право власності на наші речі, що знаходяться у квартирі. Повсюди встановлені камери спостереження, так звані печенька, листи відкривають, розмови підслуховують і присилають багато реклами продуктів, які нам часто цікаві. А також заохочують ділитися своїм життям публічно. Від чого нам здається, що інші живуть краще, ніж ми.
На початку нам дали підписати великий і нудний договір, який ми, звісно ж, не читали. Ми погодились на збір та обробку наших даних і передачу їх третім особам на розсуд власника, якого ми особисто не знаємо, як і цих третіх осіб та що вони роблять з тими даними. Більше деталей у тому договорі, який десь заховано у квартирі.
Таким чином, маркетологи, власник нашої квартири і ще якісь треті особи знають не тільки те, чим ми ділимося охоче з усіма, а й інші, набагато інтимніші речі. Вони знають коли ми лягаємо спати і просинаємось, де працюємо, де саме живемо, де відпочиваємо, з ким, коли, як довго, як часто. Вони знають що ми любимо, що ні. Скільки заробляємо, яка наша освіта, коли і де ми народились, де живуть наші батьки і друзі, хто вони – ці друзі і родичі. Вони навіть знають наші страхи та надії (lnk to ted radio hour). І ще багато дрібниць, які ми навіть не всім близьким розказували.
Як вам такі умови? Мені не дуже, чесно кажучи. Але так роблять усі магнати “нерухомості”.
Про що це я?
Знаєте couchsurfing? Є такий популярний сайт гостинності для мандрівників. Не перший і не єдиний у цій галузі, але найвідоміший. Таким чином я зустріла багато прекрасних людей з різних куточків світу. Я приймала гостей, організовувала події і брала участь у подіях завдяки цій платформі. Коротше, я класно тусила на благо спільноти сайту. Друзі-знайомі з ностальгією підтвердять.
Сouchsurfing починали як неприбуткова організація років 10 тому, але рухалися у напрямку бізнесу і ставали все більше схожими на соцмережу, де можна додавати в друзі абсолютно незнайомих людей. Згодом там появилося дуже багато випадкових осіб (як от турки, які запрошують вгості “I have apartment in Istаnbul. When you come?” – ага, вже біжу валізи пакувати, чекай ввечері), реклама і виманювання плати від користувачів. Цей сайт починав все більше і більше нагадувати якийсь туристичний бізнес.
Так от, на початку травня Couchsurfing сказали, що через 10 днів, треба буде заплатити, щоби зайти у свій акаунт, бо їм дуже потрібна фінансова допомога у час кризи, бо вони вже перепробували все, що могли і воно не допомогло, тому зараз звертаються до користувачів про допомогу. За це вони перестануть зливати наші дані третім особам (навіть не приховують, що так робили раніше). Я проігнорувала це повідомлення спершу. Думала зможу обійти систему чи це буде freemium модель, де треба платити за додаткові функції. Але не тут то було…
От уявіть собі – ви обживаєтесь у квартирі, у місті, в будинку, у вас появляються друзі, активне соціальне життя. Правда, планування незручне, бо постійно щось міняється – вулиці то перекривають, то відкривають без попередження, деякі новини до вас чомусь не доходять взагалі і всі заглядають у вікна, а штор нема як таких, крім того, інколи у квартири буває вламуються. Але тут багато всього цікавого відбувається. Тут живе 90% людей, яких ви коли-небудь зустрічали у житті і крім того ви зустрічаєте ще купу інших класних людей.
І ось одного разу у власника нашого будинку сталася халепа, у всьому світі, власне, сталася халепа – коронавірус, пандемія, карантин, бізнеси закриваються, люди стають безробітними. От і наші власники мусили звільнити половину обслуговуючого персоналу будинку. Але цього все-одно не досить, щоби продовжити бізнес. Тому власник вирішує поміняти замки усіх квартир і дати ключі тільки тим, хто “підтримає” їх. На роздуми мешканцям дали 10 днів. Проте дехто не був там на той момент і не планував повертатися найближчим часом додому.
Якось я вирішила повернутися, щоби дещо забрати. У будинок зайшла тільки, щоби поцілувати клямку своєї квартири. Тоді витягла зі смітника повідомлення, де вони про це попереджали. Мої речі все ще там і я можу зв’язатися зі знайомими чи просто глянути на свої речі тільки, якщо заплачу власнику. Чудово!
Я спершу не могла у це повірити, думала, може десь якийсь ключ під килимком захований чи мені дозволять хоч речі забрати. Хоч подивитися на них. Але ні – я все ще бачу це дурнувате повідомлення. І ніби небагато, але спосіб у який вони це зробили в корінь рубає найменше бажання заплатити хоча би 25 грн за місяць, щоби забрати свої пожитки.
Як вам така ситуація? “Весело” дуже, правда? Я теж так думаю. Я написала їм одразу ж – “Що за фігня?! Я була активним членом спільноти років 9, приймала участь у розбудові, а ви тут взяли і виставили мене за двері і навіть не дали доступу до даних?!” Попросила дати мені копію моїх особистих даних і видалити усе про мене з їх бази. Аж через тиждень отримую відповідь-квиток, що моє повідомлення прийняте. Ага, дякую, у вас дуже хороший сервіс… Ви дбаєте добре про “клієнтів”. Зрештою, через три тижні мені прийшло повідомлення, що мій запит виконано і вони видалили мій акаунт. Прекрасно… А як же мої фото, повідомлення і контакти? Все? Викинули речі на смітник і спалили? Я їм написала знову. Сподіваюся, ще не “спалили” і зможуть відновити дані.
У схожій ситуації я опинилася з фейсбуком 1,5 роки тому. Я запрошувала людей на свій день народження, декому писала стандартне повідомлення. Раптом через 7-10 повідомлень мене раптом заблокували. Я більше не маю доступу до свого акаунту там. Реєструвалась я за мейлом і номером телефону, якими більше не користуюся. І тепер, коли хтось питає чи я маю фейсбук, то відповідаю, що ні, але він мене має.
Політика конфіденційності схожа у всіх корпораціях у цій сфері. І ґуґл не виняток. Якщо ви хочете видалити свій акаунт чи отримати особисті дані, то вам прийдеться добряче помудохатися. Спершу знайти як, а потім дуже довго прийдеться доказувати системі, що то справді ви просите свої дані. Ось так, ваші особисті дані вам не належать. Кому завгодно, але не вам.
Недавно я зайшла на джимейл (з якого рік тому перейшла на безпечний protonmail), щоби отримати інформацію звідти. І якось мене потягло до історії. Я прифігіла як головний герой у фільмі Nothing to Hide (Нічого ховати)… Google знає, що я 2 роки і 4 місяці тому ввечері намотувала круги по центру Відня. Пам’ятаєте, тоді був дуже холодний лютий і початок березня? Ми з Мікою автостопом їхали до Португалії, щоби звідти летіти до Бразилії і там кататися 2,5 міс. Ґуґл знає, що я була в столиці Brasilia і звідти їхала до містечка Uberlandia. Їх система знає, що я потім появлялась посередині ніде на бразильських дорогах і мабуть здогадалася, що я була в машині. А Youtube нагадав мені, що колись були такі гурти у Львові як Dracula Drops D і Dalai Lama, яких я дуже любила. Він пам’ятає мої музичні смаки і не тільки музичні інтереси. Компанія знає коли і які відео мені сподобалися, а які ні. Знає, що я захоплювалася велосипедами і психоделічними японськими рекламами та ще багато інших інтересів. Ґуґл знає коли і які я додатки відкривала, що я шукала в джимейлі і в пошуковику.
Співачка Jerry Hail каже, що тьотя на касі все про нас знає. Тьотя на касі не знає про нас нічого. А от дядько ґуґл і його друг фейсбук знають про нас все. Навіть те, що ми про себе тільки здогадуємося. Колись вона, до речі, мала успішний youtube канал зі своїми каверами. Але потім його видалили за порушення авторських прав.
Коли побачила цю всю інформацію про себе, мені стало дуже моторошно і я бігом почала все видаляти. Одне діло знати, що твої дані збирають, інше діло побачити на власні очі ці всі дані зібраними. Зрештою, знайшла, що всю історію можна очистити і навіть зробити так, щоби дані стиралися за 3-12 місяців, або ж взагалі не зберігались. Так, я не роблю нічого протизаконного (ніби-то, поки що). Але така політика неконфіденційності мене зовсім не тішить (Брешу, я порушую – користуюся торентом. А ще буває на поліцію та уряд наговорюю. І доходи не декларую. Але будь ласка, не видавайте мене!).
Якщо ви ще не зрозуміли чому так відбувається, нащо фейсбуку та іншим та вся інфа (підказка: не для “покращення сервісу”) і чому вони не надто зручні у користуванні, то все ок, до мене теж не зразу дійшло. Але якось мені пояснили – це все банально тому, що ми не є клієнтами сервісу. І їх основна послуга навіть не є та соцмережа (електронна пошта, хмарний накопичувач чи ін.). Їх клієнтами є ті, хто платить їм за зібрані дані, тобто рекламодавці. Їх продуктом є ці дані про нас. А ми, безкоштовні користувачі – навіть не знаю як це назвати… Мабуть, просто набір даних, дойні корови, які продукують ці дані…
Так, дані це – золото ХХІ ст, навіть нафта падає в ціні, але дані стають все ціннішими, їх збирають все більше і більше. І, звісно ж, ненайчеснішими способами. Таким чином, ці всі великі компанії стали гігантами і мають такі шикарні офіси. Безкоштовний сир тільки у мишоловці.
Але люди починають задумуватися над цим і створюють такі речі як trustroots, telegram, signal, vero, protonmail та інші, які є або зашифрованими для третіх осіб, або мають відкритий код, або одне і друге. Рух за інтернет безпеку значно молодший, ніж еко-активізм, але він існує і зростає. Зрештою, ґуґл каже, що перестав(не) читати текст повідомлень для того, щоби показувати більш цільову рекламу.
Згодом я розкажу детальніше як можна втекти від лап корпорацій, які є альтернативи і більше про інтернет небезпеку. А тим часом, подивіться “Nothing to Hide”. Це – документальний фільм знятий німцями і французами, де переважно активісти, але часто і прості собі молоді науковці розказують про масове спостереження за ними. Для фільму також провели дуже цікавий експеримент про збір даних. Один хлопець дозволив спостерігати за ним через його телефон. Вони не лізли в текст повідомлень і дзвінки не записували, але дізналися багато цікавого. А в кінці експерименту, показали йому що саме і проаналізували. Він зробив дуже великі очі і написав пісню, яка стала саундтреком до фільму.
Якщо ж вам дуже складно англійською, французькою чи німецькою дивитися, то ось російська стаття яка так само називається і на цю ж тему “Нечего Скрывать”. Пошартеся на сайті – там є ще цікаві статті на цю тему. Ось сам фільм. Там же є й субтитри іншими мовами.
Зрештою, якщо вам нічого ховати, то чому ж ви намагаєтеся приховати свої паролі і не даєте всім підряд копії ключів від свого дому? Чому зашторюєте вікна і ставите домофони? Нащо вам взагалі все це? Спробуйте самі загляньте у свою історію ґуґл – прифігієте не менше. І розкажіть потім як вам.
Деякі знайомі погодилися поділитися деякими своїми даними для цієї статті. Допустимо що це 1 людина. Які ви можете зробити висновки про цю людину? Що вона може захотіти купити? (у мене вже є кілька ідей, цікаво дізнатися ваші)
П.С. Якщо прості додатки типу ліхтарика чи диктофона просять у вас доступ до контактів, то значить тут щось від нечистого. Видаляйте їх нафіг, якщо вони без цих дозволів не працюють. Вони зливають ваші дані.
Післямова
Холодом по спині повіяло, коли у телефоні побачила рекламу слухових апаратів після розмови з людиною про свої проблеми з вухом і як я боюся втратити слух. Пізніше побачила рекламу монобанку, після корткої розмови на цю тему. А тепер, як podcast player кілька днів підряд просить, щоби я поговорила зі своїми паразитами, я перестала дивуватися і сумніватися. Часто чула такі історії, коли люди про щось розмовляють, а потім бачуть рекламу це. Вам таке траплялося?
Якщо у вас виникли зауваження до самого письма, чи якісь помилки тут побачили, то краще пишіть мені на мейл (у попередньому пості є контакти). Я з радістю почитаю як можу покращити виклад думки. А критику теми та аргументів, питання, коментарі – давайте публічно.
О, тут є багато чого сказати у відповідь!
Побуду адвокатом “диявола”.
Передовсім, все ж таки, дозволю собі зауваження до форми. Воно мегаважливе, адже від нього залежить, чи тут взагалі можливий діалог. “чому ж ви намагаєтеся приховати свої паролі і не даєте всім підряд копії ключів від свого дому? Чому зашторюєте вікна і ставите домофони?” – це маніпуляція бінарністю. Не роби так. Цими запитаннями ти створюєш вигадану дилему, в якій є або абсолютна закритість, або абсолютна відкритість. Їх не існує. Я відмовляюся називати справжнє ім’я в соцмережі або я роздаю копії ключів від своєї квартири незнайомцям – очевидно, що в обох випадках ми говоримо про крайнощі. Крайнощі майже завжди – погано. Сама постановка запитання в стилі “або полетіти і згоріти на сонці, або замерзнути в абсолютному нулі” – це абсурд. Очевидно, що між цими двома крайніми точками безліч проміжних етапів. Є щось, чим люди хочуть поділитися, а чимсь іншим не хочуть – це окей.
Скажімо, є велика кількість даних, якими я не ділюся в соцмережах не тому, що вони “надто інтимні”, а тому, що вони просто не будуть цікаві, і люди повидаляють мене з друзів так само, як я видалив нудних для мене людей. І я не стану давати нікому пароль від своїх сторінок не тому, що вони звідти щось потаємне дістануть, а тому, що вони від мого імені зможуть написати будь-яку дурницю, за яку мені потім треба буде виправдовуватися.
“дані це – золото ХХІ ст” – ні. Точніше, тут потрібно СТІЛЬКИ уточнень, що легше просто заперечити твоє твердження. Реальне золото завжди можна було продати будь-кому в будь-якій країні цивілізованого світу. Дані є “золотом” тільки у великій і належно систематизованій кількості тільки для структур, які здатні ці систематизовані дані монетизувати. Якщо я тобі зіллю рендомні дані двохсот випадкових осіб з різних куточків планети, ти навряд чи багато чого з ними зможеш зробити.
От, скажімо, ти пишеш “Ґуґл знає, що я була в столиці Brasilia і звідти їхала до містечка Uberlandia.” І що?… Ну вот рілі, що з того? Ти пишеш про це, як про одне з найжахливіших одкровень в житті. Але опиши мені, хто конкретно і як цим фактом – хай навіть викладеним усьому світу на радість – зможе скористуватися супроти тебе?
Уточню. Я тут не кажу, що людям “нема чого ховати”. Я кажу, що більшість даних, які зливаються/перепродаються, мають мізерну цінність для здобувача і мінімальний ризик для того, про кого ці дані. Одразу тобі щеплення від бінарності і чорно-білості: якщо тобі довелося би вибирати між
1). життям у пустелі без контактів з людьми,
2). передачею усіх своїх фінансових даних шахраю в даркнеті та
3). інформуванням корпорації, що виробляє морозиво, про свої смакові вподобання…
…що би ти вибрала?
“Їх клієнтами є ті, хто платить їм за зібрані дані, тобто рекламодавці”. Добре, що ти це розумієш. Усі повинні заробляти, щоби їсти, мати дах над головою, розважатися і т д. Дехто прямо продає свої товари/послуги, інші вимушені це робити непрямо. Соцмережі діють дуже подібно до ЗМІ. ЗМІ продають рекламний час або рекламні площі (можна сказати драматичніше: “Продають свою аудиторію!”) – бо якщо вішати на самого споживача інформаційного продукту його реальну повну вартість, більшість ЗМІ навіть в доінтернетівські часи загнулася би. Ти сама вище написала про користування торентами. Так фільм хоча б у кінотеатрі хтось подивиться і гроші він свої, імовірно, відіб’є, а хто заплатить кореспонденту місцевої газети за його небезпечну і складну роботу?
Однак рекламодавець хоче, щоб його реклама дійшла до його ЦА, а не показувалася якимсь рендомним людям, яких вона тільки біситиме і які нічого не куплять. Тому на певному етапі почалися соціологічні маркетингові дослідження. Соцмережі в силу своєї специфіки, не потребують окремо соціологічних фірм і журналістів – вони можуть з користувачів зробити виробників контенту і автоматично аналізувати соціологію. Це проблема для представників згаданих професій, це проблема для способу фільтрації якісної і неякісної інформації, це часто питання юридичного статусу соцмереж, але це та модель, яку Інтернет-гіганти створили і вона тут мало чим відрізняється від інновацій типу доставки піци під двері.
Ще одне, що мені в твоєму дописі от просто капєц як не подобається – наїзд на корпорації. Таке враження, що проблема тільки в них. АаАаА! Пагані-пагані глобальні капіталісти! Я вперше в житті побачив злитими свої дані з державного сайту – зі своїми фізичними адресами, іменами моїх батьків, досвідом роботи і навчання – більшість комерційних контор, які просять дозволити їм збирати мої дані, цього всього не знають і не запитують. Так що тут питання не до паганих капіталюг, тут питання безпеки даних в цілому. І ні, я не вважаю навіть, що проблема в нудних угодах – в жодній угоді тобі не напишуть, що “уряд злиє ваші особові справи в даркнет”.
І у випадку приватних корпорацій я маю сподівання на конкуренцію. Я маю надію, що прийде хтось, хто буцне Цукерберга і його вічно пригающу хрінь (в якій сидять 90% людей) з інформаційного олімпу. І моя надія має добрі підстави під собою! А хто змусить українську державу нормально працювати і не роздавати особові справи держслужбовців психам-шантажистам?
Ну і наостанок…
“заохочують ділитися своїм життям публічно. Від чого нам здається, що інші живуть краще, ніж ми”. Це проблема, так. Я би сказав, що навіть дуже велика. Але це проблема, з якою людство повинно навчитися жити. Має бути освіта, цифрова та інформаційна грамотність, щоби правильно сприймати реальність.
Дякую, Дмитро, за такий розлогий коментар.
Бачу, що я трохи спростила тут все, дійсно зробила задуже у крайнощі, загустила фарби. Можливо я справді трохи задуже налякалася, бо почула у подкасті TED Radio Hour (епізод Digital Manipulation) як компанія, що робила рекламу для Brexit і для Трампа досліджувала людські страхи, щоби потім їм “підсовувати” правильну рекламу. Тут же є доречним зауваження про корпорації. Згадується лекція з поведінкової економіки Дена Аріелі. Він питав як так сталося, що компанії роблять погані речі. Це тому що є одне (кілька) “гниле яблуко”, і якщо їх забрати, то компанія стане хорошою? Відповідь – ні, не через паршиву вівцю. Проблема у тому, що кожен просто виконує свою частину роботи і робить маленькі угоди із совістю, закриває очі на дрібниці, які можуть здаватися не зовсім правильними і не дивиться на загальну картину. Також згадується біографія Edward Snowden, якого я зацитувала. “His disclosures revealed numerous global surveillance programs … and prompted a cultural discussion about national security and individual privacy. … He gradually became disillusioned with the programs with which he was involved and that he tried to raise his ethical concerns through internal channels but was ignored.” Зрештою, він передав журналістам ті всі файли, які тривожили його, але не достатньо його колег. (з вікіпедії) Не кожен на таке наважиться. Йому ще пощастило стати вигнанцем, а не трупом. Тому тут складне питання. Але я написала цю статтю, щоби підняти його і підняти дискусію, як от зараз у нас з тобою і сподіваюся інші долучаться.
Щодо “нудних угод”, то звісно ж ніхто там не напише прямим текстом “ми будемо зливати ваші дані таким і таким особам”. Це все іде під категорією “треті особи”.
Я теж сподіваюся, що якщо і не “буцнуть” Цукенберґа, то хоча би достойну конкуренцію складуть йому і теж дуже оптимістично до цього ставлюся, бачу проблиски (які я перелічила в статті). А щодо держави – то тут я не знаю точно. Але думаю, ти як журналіст можеш зробити більше, ніж я блоґерка з 50 підписниками. А разом ми можемо ще більше 🙂
“заохочують ділитися своїм життям публічно. Від чого нам здається, що інші живуть краще, ніж ми”. – це дійсно велика проблема, про яку я теж слухала і читала сподіваюся таки добратися згодом до цієї теми.
Про Cambridge Analytica – спершу, коли я дізнався про них, я вважав, що ось вони – боги пропаганди, геніальні профі, на яких будь-який піарник мав би орієнтуватися. Але-але-але-але… Їх вагу ЗМІ роздули значно більше, ніж вони того заслуговують. Так, вони вели Брексіт і Трампа, але вони також вели і Теда Круза, який хоч і наростив рейтинг, не виграв праймеріз. Вони вели купу інших менш успішних клієнтів. Не треба вважати, що політтехнолог – це чарівник, який клацне палкою і всі побіжать. А щодо того, що вони грали на страхах і упередженнях – люди самі в соцмережах грають на власних страхах і упередженнях. “Інформаційні ехо-бульбашки” виникали задовго до Cambridge Analytica, і в їхній появі той-таки Цукерберг винуватий в рази більше за всіх політтехнологів світу разом узятих.
Сноуден – сорі, я його не сприймаю взагалі. Він втік в Росію. Для мене це абсолютний хрест на ньому. Він міг викрити якісь махінації американського уряду і “спричинити дискусію”, але він серед усіх країн вибрав якогось чорта Росію. Він втік у Мордор, в Ад, в обитель зла. В країну, де всі моляться зараз на творця Голодомору і репресій такої кількості людей, що Гітлер порівняно з ним – просто дрібний хуліган. В країну, де 20 років вєсєла гікалі над хвальбою Задорнова про те, що у них, дебілів кончених, “инєргія біз вєктара!” (тобто бидлятість). В країну, яка веде війну на знищення нашої держави. В країну, яка бомбардувала лікарні в Сирії, що є порушенням усіх мислимих і немислимих правил, які тільки можуть бути на війні. В країну, в якій уже давно нема ніякої журналістики, бо всіх або постріляли, або змусили танцювати під одну-єдину автократичну дудку. В країну, де нема ніяких дискусій і опозицій. В країну, де ФСБ читає усе і за всіма слідкує не менше американських спецслужб разом узятих. В країну бєспрєдєла, де тобі в будь-який момент часу можуть пришити будь-яку справу. В країну, де у людей в головах абсолютний Хаос, в якому нормально сполучаються астрологія, православіє і дєдючька Лєнін… Я не знаю, що там Сноуден доброго зробив для світу. Сорі, мені все одно, що він зробив. Він – людина, яка втекла в Росію. Мені його не шкода і я йому не вдячний.
цікаво… я здогадувалася, що в Росії все плохо і робиться чисто на показ. Але не думала що аж на стільки.
Сноуден, як я розумію, якраз і почав цю дискусію про масове спостереження, цей рух. А те, що він втік в Росію дійсно дивно. Навіть не в Європу чи десь в Азію…
І цікаво, що ти так клянеш Цукенберґа…
В Європу Сноуден, імовірно, втекти не міг – його би екстрадували. Але він міг втекти в якусь антиамериканську-латиноамериканську країну чи на Близький Схід, чи в якусь острівну державу. І навіть серед давніх противників США він вибрав не Китай чи Кубу, а Росію.
Що стосується Цукерберга – я його зневажаю передовсім за інтерфейсні рішення. За постійно пригающу стрічку новин, яку не можливо перемкнути на хронологічну подачу (Ну зробіть, як у Вконтакті було, ну бляха ж ти муха!). За купу якихось кнопочок, через які користування ФБ зі смартфона потрібно прирівняти до тортур, заборонених Женевською конвенцією. За непрозорість алгоритмів і тихе убивство “органіки”. Використовуючи твою метафору про будинок, він ввів плату за розміщення оголошень у під’їзді, але замість того, щоби нормально повідомити про це, він просто кривляється і підмигує оком.
А ще я не люблю ФБ, бо я не люблю монополії. Мій блог ніхто не читає, бо всі читають тупу стрічку новин в ФБ.
читаючи твій коментар про фб, я чи не вперше, дуже рада, що більше там не сиджу
🙂 ахаха!
А ще Цукерберг купив ВотсАп (найгірший месенджер на світі). І про нього у мене за півгодини заплановано допис.
Де твій допис має бути опублікований? І чим вотсап найгірший?
Запрошую почитати на моєму блозі. Про ВотсАп там детально в самому кінці є окремий підзаголовок: https://damitrianism.wordpress.com/2020/07/07/chatocracy/
Дякую за цікавий допис, Дмитре! Зі свого досвіду скажу, що не користувався watsap, а на роботі ми ведемо через чати fleep, який не має перерахованих Вами недоліків (зокрема, можна редагувати повідомлення і пересилати з інформацією про автора). Загалом я задоволений користуванням чатами, бо в нашій компанії, на щастя, працює все те, про що ви згалади у секції “Що робити”. Можливо, це тому, що ми інтроверти-програмісти і нам лінь писати щось зайве не за темою)))
Можливо, у технарів з цим справді легше в силу інтроверсії або в силу специфіки роботи (жодна ІТ-контора довго не проживе, якщо процеси в ній будуть організовані так, як у держструктурах). Але не виключено, що робоча етика керівників у Вашій конторі також зіграла не останню конструктивну роль у роботі з чатами.
Але ж це можна поєднати! У мене свіжий приклад. Нещодавно я опублікував на блозі пост, який за чотриди дні прочитало лише кілька десятків людей. Проте коли я кинув посилання у своїй стрічці фб, отримав понад 900 переглядів лише за один день!
Я теж так роблю. І я відслідковую, скільки людей приходять на мій блог з яких ресурсів. Близько 2/3 або 3/4 – це ФБ. І подібна картина зараз не лише у блогів, але і у більшості сайтів ЗМІ.
Іншими словами, ФБ фільтрує доступ до інформації, без ФБ далеко нікуди не заїдеш в плані відвідуваності. А тепер він ще й гасить “органіку” залишаючи при цьому дуже рагульні інструменти таргетингу. Тобто “безкоштовно нічо не злетить, але гроші ефективно потратити ми тобі теж не дамо, висипай нам усе, що маєш – може покажемо комусь твій допис”. Це звичайна, стандартна поведінка монополіста: дедалі більш хріновий сервіс, дедалі жорсткіша викачка грошей. Окрім того, алгоритми ФБ влаштовані так, щоби посилання на зовнішні ресурси показувати менше, ніж, скажімо, фото чи відео, залиті безпосередньо на ФБ. Тому казати, що одне одному “не заважає” – це неправильно. ФБ гасить потенціал переходу кудись геть, бо такий перехід означає для нього втрату заробітку.
Безплатний сир самі знаєте де буває. А корпораціям теж треба на чомусь заробляти гроші, купувати печиво і кавусю своїм співробітникам. Навіть для підтримки такого сайту як couchsurfing потрібно не менше сотні людей, кожен з яких просить їсти і пити, на альтруїзмі далеко на заїдеш
воно то так, але є мільйон інших способів заробити на печиво і кавусю співробітникам. Для цього зовсім не обов’язково було повністю закривати доступ до акаунту. Можна ж було, наприклад, брати плату за всі нові повідомлення. І зовсім не обов’язково лізти у текст повідомлень, щоби отримати достатньо даних
Я думаю розумні дяді з couchsurfing краще знають на чому можна заробити. Давати такі поради це те саме якби вони зараз влізли в коментарі і почали розказувати як правильно вести цей блог
я все-одно вважаю, що ось так зовсім блокувати доступ до акаунту далеко не найкращий спосіб. Я маю повне право критикувати публічно політику сервісу, яким користуюся. Я вважаю, що це навіть необхідно – давати їм зворотній зв’язок. Інакше як вони будуть знати що правильно, що краще для їх клієнтів, якщо не будуть отримувати зворотній зв’язок.
Я, до речі, не одна така. На reddit є велика дискусія власне на тему що КС зробили.
nastasi, дякую за таку цікаву та змістовну статтю! Але дозволь мені погодитися з Дмитром, що ти надто переймаєшся через крайнощі. Один мій знайомий якось дуже захопився розслідуванням усіх цих “змов”, начитався російських сайтів і тепер в усьому бачить як не масонів, то золотий мільярд, і у фб не лише постить про це, але й дописує в коментарях до моїх заміток, які стосуються зовсім іншого – наприклад, гри у шахи. Я помітив, що в тебе у наведених скріншотах теж переважають російськомовні посилання – будь з ними обережна, бо вони діють на підсвідомому рівні. Це та небезпека, в яку я реально вірю (тобто, матеріали з Росії), а збір і злиття даних – це страхи штучно перебільшені. Знову погоджуюся з Дмитром, що нема як використати проти тебе інформацію про те, де ти подорожувала торік, чи яку музику слухала, коли навчалася в школі.
Мені приємніше, коли до мене по імені звертаються ті, хто його знає. (нагадую – я настя)
На рахунок російських матеріалів, не переживай – я восновному беру інфу з англомовних джерел. Єдине російськомовне джерело, якому я довіряю і мені подобається – Теплица Социальньіх Технологий https://te-st.ru/. Це – ресурс для некомерційних організацій, де часто говорять про інтернет безпеку. Виглядає цілком адекватно. Вони розказуть що можна зробити, щоби активістам вберегтися. У мене, на щастя, критичне мислення присутнє, хоч не завжди факти перевіряю (бо інфи звідусіль лізе надто багато). У деяких людей є схильність до теорій змови. Але погоджуюся – грань тонка.
Я не знаю чи можуть чи не можуть цю інфу використати проти мене. Але мені від цього, тим не менше, дуже некомфортно. Це ж якби хтось мені по вікнах заглядав таємно і збирав цю інфу. Я просто була сильно вражена коли це все побачила вперше. Ти заглядав у свою історію ґуґл? Якщо ні, то заглянь і скажи як тобі (навіть, якщо абсолютно спокійно, ніби це просто якась стаття).
Добре, Настя)
Коли я щось шукаю в гуглі, то, зазвичай, не авторизуюся. На гмейл-пошту заходжу десь раз на місяць – але там немає листів від живих людей, тому мені вистачає 1 хвилини, аби проглянути заголовки і закрити. Про мої переміщення гугл теж не знає, окрім того, що я заходив у нього в трьох містах. Тому мені доводиться власноруч складати треки і викладати фото на блозі, аби довести, що я таки не сиджу постійно вдома) Можливо це завдяки тому, що я кинув користуватися смартфонами (мав декілька у 2007-2016 роках).
Ти не користуєшся смартфоном?? Круто! Я свій перший отримала цього вересня і він починає набридати мені 🙂 у мене є схильність до компульсивного перевіряння вхідних повідомлень, тому він мене і дратує. Але тримаю в основному, бо є камера і spotify. Яким телефоном ти користуєшся? Бо я щось не можу знайти простий телефон, який адекватно працює
У мене samsung gt e1282t duos. Придбав його ще 2014 року і спершу використовував як допоміжний, а потім повністю перейшов на нього. Використовую виключно за призначенням (дзвінки та смс), маю дві картки і витрачаю десь 10-15 грн на місяць. Якщо треба камера, то маю окремо кишенькову canon, але насправді в ній потреба дуже рідкісна.
Проплатив місяць тому 28грн (1$) за місячну підписку на каучі так як треба було багато шо розпитати в локальних людей. Минуло вже 1.5 місяців, але акаунт ще досі працює, хоча й гроші не знімали, бо я картку відв’язав. Тож думаю 28грн за такий сервіс це смішні гроші
діло не в грошах. А в принципі. Мені не сподобалося що вони поставили ультиматум без попередження заздалегідь. А ще більше – що вони зливали наші дані
З мого досвіду якщо хтось каже, шо діло не в грошах, тоді діло точно в грошах )))
З приводу не подобається: я думаю десь у політиці конфіденційності такі умови розписані, але ж навряд чи ти хтось їх читав. З приводу зливу даних – нічого про це не чув, але думаю якби дійсно таке шось було, то прогримів би страшний скандал
Я власне сам не люблю підписуватися на якісь сервіси, роблю це вкрай рідко, так як потім непомітно для мене будуть знімати гроші щомісяця. В даному ж випадку 1$ це виправдана ціна за такий сервіс. Все одно завжди можна створити інтернет картку і закинути туди рівно стільки грошей і скільки не шкода втратити