Зима прийшла і накрила мене снігом,
Повально-тотально снігом.
Накрила і кришку закрутила,
Ще й двері за собою закрила.
А коляда ніби радість несе, і ніби не мені
А швидше собі. Чи може хоч тобі?

Але спокій будЕ,
Він обов’язково прийде.
Завтра чи після,
Чи може пізніше.
Але знаю, що знайде – 
Він бував раніше тут,
Коли залізо не кують.
Але то гість особливий та мінливий,
Хоче, щоби кликали його
Хором гніву мого.
Він прийде, я знаю,
Що у мирі і тиші разом заживемо,
А цю тугу проженемо.
Він ще й музу притягне з собою
Той пан, що із раю під тобою.

Весна прийде і тишу принесе.
І бою більше не буде.

весна 2017

Думаючи що запостити цього тижня я почала сортувати чернетки тут і на ґуґл диску у папці “блоґ”, замість того, щоби піти прямо до мотиваційного тексту про подорожі, який вже давніше почала писати.  Більше години цим займалася і натрапила на цей вірш. Я вже навіть не пам’ятаю про що він і що надихнуло на написання, можу тільки здогадуватися. Але перечитавши, зрозуміла, що він непоганий, щось і ньому є і давно пора було його показати світу.

Сподіваюся, що ви теж так вважаєте. Дякую, що прочитали! Якщо сподобалося, то розповідайте друзям-знайомим-родичам і підписуйтеся (кнопочка внизу після поля для коментарів). До зустрічі тут (або десь інде;)!