Думала писати про коронавірус знову, ліпила пост, але тепер розумію, що ситуація міняється надто швидко і так само міняється моє ставлення до ситуації. І загалом, я втомилася дуже від цього всього, особливо від ізоляції. Але якщо ви хочете дізнатися що справді відбувається в світі зараз, найсвіжіша статистика і що ви можете зробити, ось сайт Міжнародної Організації Здоров’я або WHO (хоча, я би їх назвала організацією хвороби, але то вже зовсім інша тема для дискусій).
А я тим часом ще один вершик зліпила і вирішила його опублікувати вам на потіху (сподіваюся). Хоча, чесно кажучи, трохи дуже немало хвилююся з цього приводу – боюся мені знову будуть казати “монстрів не існує”. Якщо ви їх не бачите, не значить, що їх не існує. Це те ж саме, що казати віруючим, що їх богів не існує, чи ще краще – гравітації не існує, ми ж її не бачимо, але віримо у неї і відчуваємо її присутність. Так само і з монстриками – їх не видно, але їх присутність відчутна у кожному нашому кроці і кожному нашому слові. Просто більшість навчилася вперто їх не помічати і вдавати, що все ок. А я розучилася не помічати їх, от вони і “повилазили” і почали бушувати. То все психотерапія. Але все в нормі, такий процес, мене попередили. Я знаю, що найтемніша ніч перед світанком, от я і чекаю того світанку, борючись іх монстрами під ліжком і скелетами в шафі.
Коротше, якщо маєте що сказати з приводу мого вершика, не тримайте в собі. Але якщо ви маєте що заперечити – спершу спитайте як я до такого докотилася, точніше просто запитайте “чому”, ок? А якщо хочете зрозуміти про що я тут нашкребла, це відео підкаже, щоб ви не губилися в здогадах і щоби потім через 100 років, коли мене будуть читати з підручників (ось я і розкрила свою таємну мрію...) не було суперечок з приводу того, що “автор цим хотів сказати”. Тільки додам до сказаного у відео – це стосується стосунків загалом, але найяскравіше проявляється у близьких, звісно ж.
Сподіваюся вам сподобається і ви може навіть раптом впізнаєте себе чи близьких:
Мені тебе як кисню бракує
Як воду тебе потребую
Прийди, дай повітря набрати
Дай спрагу мені втамувати
Не йди від мене
Не втікай у себе
Чекай, не поспішай
Побуть ще мить
Нехай все решта горить
Зачекай, постривай
Я ж чекала тебе
Я ж шукала тебе
Зажди, не біжи
Залишся назавжди
Я клітку збудую
Золотом її інкрустую
Бантик зав’яжу
І по голівці погладжу
Я їсти принесу
І пити наллю
Почекай, ще не тікай
Ще хоч хвилю побуть
Увесь світ свій забудь
Я тут з тобою
Ти поруч зі мною.
Ще хоч на одну мить
Тебе би спинить.
Чув шо монстрів не існує, та всяка фігня яку люди собі просто придумують
не розумію… перефразуй будь ласка
I don’t think i can comment on the poem’s translation, so i’ll just mention that i thought it was funny that you called it the world “illness” organization :p
Yes of course because they talk more about illness than health as you might’ve noticed. And i believe it represents the whole medicine system that we go to doctors when we’re sick to get healthy again but not when we’re healthy to prevent sickness
That’s very much true!
you know, I’ve been thinking about this WIllnessO. And I realized that it’s not only healthcare system working that way, it’s also (most) prison system and even more – we humans work that way. It’s easier for us (psychologically) to try to undo the damage than to try and prevent it. You can also see it with climate change
Absolutely.
Багато нині бачу скарг на ізоляцію, хоча особисто мені БРАКУЄ ізоляції. Я – як завжди – сиджу і чекаю, що скаже Уряд, що вирішить Рада, намагаюся від керівництва добитися розуміння, що ми робимо, намагаюся добитися від підлеглих виконання. Часом до глибочезної ночі. Нема відчуття, що є хоч якийсь вільний час, робота продовжує наступ на моє життя, і ні, я не можу від неї відмовитися, бо зараз дуже важливий час, і я мушу бути на передовій. Все так само, як завжди, тільки я не виїжджаю з дому.
Ті, хто скаржиться, скаржиться так, ніби у них взагалі нема роботи, а всі книжки/фільми перечитані/переглянуті. От не було карантину – можна було гуляти, їздити і т. д. А тепер тільки сидіти вдома і споглядати стелю. Не маю на меті жодних образ, але мої думки абсолютно легітимно можна сприймати як щиру і палючу заздрість. Та мені б того вільного часу, коли можна було би тупо на день завалитися і тільки читати – і тільки щось одне! Або грати в якусь гру цілий день з перервами на перекус/розминку. Або писати ті ж таки вірші, або продовжити нарешті роботу над моїми настолками! Як багато я хочу! Скільки мені знадобиться життів, щоби бодай третину того всього завершити? Тому так, я не розумію людей, які скаржаться на карантин та ізоляцію.
Дякую, що поділився! Що саме ти робиш, над чим працюєш?
Поки що продовжую начальствувати в міністерській прес-службі. Робота з’їдає цілі дні і сили на вечір. Побачимо, наскільки довго це триватиме, звісно, нині багато усього міняється і дуже швидко.
Гарна їдея з твого боку попередньо відео поставити. Я переглядала відео і перечитувала переклад пару разів щоб зрозуміти поему ( з англійським, нажаль, не дружу ). В результаті я глибоко прониклась цією поемою і досконало зрозуміла суть поеми і наскільки ця поема стосується тебе. А коли я перешла до твого вірша, то с першої ж строки в мене покатились сльози…..
ого… неочікувано…
ніхто, ніякий психолог, не зможе зрозуміти тебе так, як я тебе розумію. Ти моя енергетична частинка. Мені шкода тих матерів, які не мають енергетичного зв”язку зі своїми дітьми. Але більше мені шкода тих жінок, що мають таку природу, але не можуть мати дітей з різних причин. Це відчуття надає найбільшого вмісту життя…..