Якщо hospitality це – “гостинність”, то hospital мало би означати “гостинний”.

Що ж, мені пощастило з лікарем – Ісаков Андрій Юрійович хороший і з почуттям гумору, решта персоналу – нормас. Були би чудові, якби годували нормально, не помиями і не намагалися взяти кров з моїх вен, а ще якби не нагадували час від часу “тижходяча”. Вони не уявляють яких зусиль мені коштує встати з ліжка. Їм би так руку зламати навпіл. Подивилась би я на них.

Мене то так вкурвило сьогодні зранку, коли я попросила налити мені водички “тижходиш! тебе вчора в палаті не було – цілий день в роз’їздах”. Якби я могла то сама зробити, то не просила би інших. Медсестра з недовольним виразом обличчя поставила пляшку мені на тумбочку, але я навіть відкрутити не змогла її.

Є версія, що медсестри надто високо себе ставлять щоби ходити за хворими – для цього є санітарки. А друга версія – це наша всеукраїнська проблема. Вони звикли, що їм треба заплатити, щоби вони за хворими ходили. В реальності – санітарки роблять удвічі більше, ніж медсестри, але, звісно ж, зарплату отримують меншу і хабарів їм ніхто не дає. А ще санітарки більш людяні і не задирають носа. Думаю, якби лікаря попросити поправити ковдру, то йому би корона з голови не впала – поправив би і водичку би подав.

Ось така hospitality у львівській hospital на Топольній