Зараз ми вже в Одеській області, м. Кодима, десь 45 днів у дорозі і 1200 км на велокомп’ютері. Ми знову зупинилися у мотелі, щоби трохи відпочити від спілкування і зібрітися з думками. Далі їдемо на Ізмаїл, потім на Одесу, а потім десь на Східну сторону Дніпра. Нам особливо цікавий Схід України, власне тому, що люди нас переконують, що там нічого цікавого нема. Але ми збираємо історії людей, а не місця.
Я стала значно сильніша. Пам’ятаєте, як у другій історії я ледве могла підняти ровер? Так от, зараз це мені не коштує особливих зусиль. А ще я майже зовсім не боюся вечірнього душу – навіть прагну його, особливо після дуже складних горбів, коли за день мабуть всі 3 літри поту стікає. Найхолодніший душ-ванна була на днях – +5 градусів ставок з криничної води. Ніколи б не подумала що піду на це добровільно…
За час подорожі я дізналася і зрозуміла історію України та Європи більше, ніж за 8 років вивчення історії у закладах освіти. Чому історія обов’язково має вивчатися хронологічно? Чому історія не викладається історіями, а занудними фактами? Так же набагато легше сприймається! Це ж історія, зрештою, не фактологія! Коротше, маю що сказати про це і якось напишу.
В дорозі ми зустрічаємо дуже різноманітних людей, їхні історії буває заставляють нас ледь стримувати сльози співчуття та кулаки гніву, інколи заставляють задуматися про глобальне, інколи просто посміятися чи подивуватися що це було. Ця історія більше належить до останніх, хоча у процесі написання я таки задумалася. Вона сталася у Дрогобичі, коли я їхала автостопом до Польщі, де ми купували мій ровер.
Отож, смакуйте, на здоров’я! 😉
– Підкажіть, будь ласка, де і на яку маршрутку сідати, щоби потрапити на кінець міста. – Я вже зробила всі справи в Дрогобичі, які не встигла у Стрию і готова їхати далі в дорогу.
– Я проведу – хлопчина на вигляд типовий студент років 20 підійшов до мене і дівчат, які пояснювали мені дорогу.
– Ти віриш в Бога? – раптово чи не дуже питає хлопець коли ми вже пішли в сторону зупинки.
– Почалося… – думаю я закочуючи очі. – Ну… це – дуже складне і філософське питання, – відповідаю чесно.
Ідемо далі мовчки.
– Хочеш поговорити?
– Можна. Але тільки не про Бога. Про що завгодно, про себе, наприклад.
– Я розкажу тобі свою історію. Ти знаєш, я бачив ангелів. – що ж, ангели не Бог...
– Ага… – протягнула я неоднозначно, поки думала що сказати – І що вони сказали?
– Я Ісус. – неочікуваний поворот подій...
– Я знала, що реінкарнація це правда!… – але хлопець або проігнорував, або не зрозумів, що я стібуся з нього.
– Коли я так поставив долоні на стіл, – простягає руки, – у мене появилися рани. До мене прийшов Михаїл і сказав “З поверненням брате!” Я не спав уже 5 чи 6 днів. Мене батьки вигнали з дому, бо не вірять мені.
– Ну, то їхні проблеми. – не дуже багато співчуття у моїх словах… Але ж звідки мені знати як спілкуватися з Ісусом? До церкви ходжу тільки на Пасху і то не завжди. Але ж не факт, що там вчать цьому… Не знаю якої реакції він від мене очікував. Може думав що на колінця припаду?
Тут я згадала про Інгі Крісту – дідка з Бразилії, який теж вважає себе Ісусом і навіть має послідовниць. Я якраз про нього писала минулого року.
– Чекай, я знаю, що в Бразилії є чоловік, який теж вважає себе Ісусом. Крім того, я впевнена, що в інших країнах теж є Ісуси, може навіть не по одному… Так хто ж з вас?
– Не знаю. Побачимо. – його відповідь мене трохи розчарувала. Я очікувала що він почне мене переконувати у тому що він Саме Той, Справжній.
Зрештою, моя маршрутка під’їхала і ми просто попрощалися. А я все думала “Що це було? А що як раптом це і справді Ісус прийшов, а я така грішна взяла і не повірила… Всьо! Горіти мені в пеклі, мабуть…”
Цю історію я вже не раз розповідала. І, чесно кажучи, усно розповідати простіше, ніж писати – не треба так заморочуватися над деталями. Анета з Жешува, у якої ми жили, у відповідь розповіла, що є чоловік і в Росії десь, який вважає себе Ісусом – ходить в одязі як тоді носили, з такою ж зачіскою, бородою, а також іконою в руках (напевно щоби люди точно знали хто він, щоби не було вже ніяких сумнівів) та серйозним лицем.
– Їм слід створити якусь міжнародну асоціацію Ісусів Христів і хай би займались чимось корисним наприклад, збирались би періодично, щоби шукати способи вирішення глобальних проблем людства. – А що? Хорошу ідею Міка подав. Непогано було би якби була така організація. Може би тоді більше людей мали би більше поваги і довіри до них…
Згадала, що колись як проводила англійські клуби, мала список питань, які я любила задавати, щоби люди говорили. І одним з таких питань було “Що би ви зробили, чи сказали якби зустріли Ісуса Христа в автобусі біля вас?” Не думала, що зустріну його в Дрогобичі… Чомусь уявляла тропічну країну, типу Бразилії.
А що би ви запитали Ісуса, якби його зустріли (припускаючи, що ви би вірили у те, що він справжній)?
Я би запитала на скільки правда то все, що пишуть у Біблії і нас вчать священники. На скільки відрізняється християнство зараз від того, що він проповідував? Як він ставиться до одностатевих шлюбів? А до жінок? Чому досі є війни? Хто чи що, взагалі, такий Бог? Чи йому, тобто Богу, треба молитися? Якщо так, то як краще це робити? Чи треба нам до церкви ходити? Чи справді Бог створив світ за 7 днів? Якщо так, то нащо такий поспіх? І чому тоді існують інші релігії, якщо один Бог створив цілий світ? То як на рахунок інших релігій? Вони грішники тільки тому, що їх ніхто не навчив молитися християнському Богу, про існування якого вони можуть навіть не здогадуватися? Чим християнський Бог кращий від інших Богів, наприклад буддійських Божеств чи індуїстських Богів? Як він сам, Ісус, дивиться на те, що відбувається у світі – наприклад страшну соціальну нерівність у багатьох країнах та глобальну зміну клімату? Якщо Бог добрий і всемогутній, то чому ж існує зло? Це ж якось несумісні речі…
У мене ще багато є питань до Сина Божого. Може мені слід було запитати це все у цього хлопчини?.. Ну, нічого, тепер, як я про це подумала і склала хоча би приблизний список питань, буду мати про що говорити як наступного разу зустріну Ісуса чи набридливих свідків єгови.
Якщо вам подобається моя писанина, будь ласка, діліться нею з іншими – я дуже хочу щоби мої історії читало більше людей і надихалися чи просто розважалися. І, звісно ж, давайте мені знати у коментарях чи просто тицьнувши на зірочку, якщо вам таки подобається що я пишу. А ще тут можна дуже просто підписатися на розсилку – просто прокрутіть ще трохи вниз, під коментарями введіть свій емейл і ви будете отримувати повідомлення у своїй електронній пошті як тільки свіжа історія-пиріжок буде спечена 🙂
А поки чекаєте мій наступний пост, загляньте до Міки на сайт – він теж має що розповісти і показати. Власне, у Чернівецькій області Міка фотографував автобусні зупинки. Якщо ви вам не надто складно читати англійською, то підптсуйтесь на його розсилку, а якщо надто складно, то включайте перекладач і все-одно підписуйтеся, ну а якщо вам достатньо моїх історій, то просто загляньте у галерею. 🙂
Дякую, що читаєте!
Вже 45 днів! Аж не віриться, як час швидко летить! Я мав досвіду участі в акції 30 днів не велосипеді, і пам’ятаю, як спершу було важко. 45 відразу мабуть би й не подолав. Я дуже радий, що підписаний на такий неймовірний блог!
Щодо Східної України, це неправда, що там немає цікавих місць. Їх там не менше, ніж на Заході, просто люди більш буденні і не вважають це чимось важливим. Тому зазвичай ці палаци, церкви чи парки стоять занедбані, але в тому теж є своя романтика. Кілька років тому я шукав інформацію про цікаві місця, то знайшов такі в кожній області (можливо стане в пригоді: https://mandrivnik.wordpress.com/2017/03/16/українська-година-60-місць-де-б-хотілос/)
45 днів – це чимало! Чимало місць та історій. Останні, навіть, цікавіші. Чекатиму на них, як на цю замальовку про Дрогобицького Ісуса ?
Дякую дуже за відгук про блоґ! Для мене це багато значить – я дуже стараюся цікаво писати – перечитую багато раз, шліфую.
І дякую за посилання – гляну і Міці покажу, сподіваюся, що знайдемо там щось справді цікаве і відвідаємо їх.
Зараз вже 52 дні…
Історії будуть!
Я от тепер починаю задумуватися як зліпити докупи те все, що почула і зрозуміла від людей… Мабуть то треба буде сісти вже вдома і зібратися з думками..
You should indeed have asked him all those questions — or at least one of them, then take it from there ?
In Life of Pi, he suggests that since there’s only one God who created the whole world, all religions are passports to Him — but i’m not Jesus (or at least don’t openly claim to be), so don’t take my word for it ?
That’s an intereseting idea about religions being passports…
What would you ask Jesus?
Як людина віруюча я би спитав передовсім тільки те, чи вже кінець.
Але якби з якихось причин виявилося. що ще ні, то запитання “На скільки відрізняється християнство зараз від того, що він проповідував?” – це те, що і мені було б цікаво. Інші релігії, ЛГБТ і жіноче пастирство – теж теми, на які хотілося би отримати більше коментарів. Запитання про 7 днів принципово не задавав би, бо зневажаю це запитання. А про війни, молитву і зло – на це відповіді я отримав у Писанні або у коментарях пасторів своєї церкви.
З християнської точки зору щодо подібних об’явлень загалом скажу. У Писанні (Галатів 1:8) йдеться: «Але якби й ми або Ангел із неба почав благовістити вам не те, що ми вам благовістили, нехай буде проклятий (нехай буде анафема)». Тобто апостоли передбачали, що диявол може зводити людей в тому числі і через церкву/анголів і т. д., власне тому і потрібне Писання, щоби люди могли з чимсь звіряти власний духовний досвід і те, що їм проповідують церковники.
Дякую за коментар! Я не до кінця розумію цитату з Галатів. Мається на увазі, що ті всі Ісуси можуть бути від диявола?
Саме так. До них приходить диявол у образі анголів, які переконують “Ти – Ісус, ти – Бог” (нічим насправді не відмінне від обіцянки Змія в райському саду, що людина стане подібною до Бога, якщо скуштує плід із забороненого дерева). І проблема тут не (с)тільки в тому, що ці Ісуси будуть нести якусь єресь, а в тому, що вони самі більше не здатні увірувати в Бога, а відповідно – їхні душі не спасуться.
В трошки ширшому розумінні, установка цього Ісуса нічим не відрізняється від свідомості багатьох позитивно мислячих людей, які вірять, що “я здатен усе, треба тільки захотіти”, або навіть від свідомості раціоналістів, для яких божеством є їхній власний розум.
Цікаво що ти пишеш, особливо у ширшому розумінні…
“Я здатен на все, що захочу” мені нагадало про JP Sears, який стібався з тих, що розказують як важливо візуалізувати свої мрії і бажання. Він там просто сидить і втикає на картинки, які повирізав. Саме відео не знайшла, на жаль https://youtube.com/user/AwakenWithJP/
В Біблії написано, що перед кінцем світу буде багато лжепророків і тих, котрі будуть називати себе Ісусом. Я не знала, що зараз їх є так багато, але твій пост наштовхнув мене на думку, що може кінець таки близько.
Написано також в Біблії, що Син Божий другого разу не прийде, як син чоловічий, тобто не народиться від жінки, а всі люди землі побачать на небі чудове явище – ніби зірки попадають, і Син Божий наче йтиме по небу, і так зійде на землю. І тоді настане кінець людським стражданням. До речі, чи ти чула про звіт ООН про надзвичайну екологічну ситуацію? Ось тут свіже відео: https://www.youtube.com/watch?v=PkJpvNkh9as
Новини в такому стилі завжди були, але чомусь мені здається, що на цей раз все досить серйозно.
Відео, звісно, виглядає страшно. Чула і трохи читала про Амазонію. Тайга теж горить, а Росія мовчить. І мене це нагадує ситуацію у В’єтнамі, яка склалася після війни. Американці знищили, отруїли їм всі ліси, щоби краще їх бачити в засадах, але в’єтнамці потім це все відновили – вони насадали нові ліси. Були ми в Одеській обл і застали цю зливу, якраз напросилися на кілька ночей до дуже хорошої жіночки. Вона вчила мене робити вертути (про це я писала і навіть знімала) і повезла нас на службу у молдавському селі. Але на півдні Бессарабії дощ падав якихось 3 рази за сезон. Проте, що на півночі, що на півдні неврожай. У перших повінь змила змила весь урожай, а у других посуха висушила його.
А на рахунок цих новин загалом, природоохоронні організації вже давно б’ють на сполох. Хоча, термін “глобальне потепління” не зовсім коректний і вони це самі показали у відео – сніги в Австралії та Мексиці. Правильніше це називати “глобальна зміна клімату”. Тут, звісно, не ясно – чи це так зараз є, бо так має бути, бо то такий цикл природи, чи це наслідки людської життєдіяльності… Мені здається, що це одне і друге. Взагалі, ця вся ситуація нагадує Льодовиковий період, коли вимерло дуже багато видів тварин, а потім було потепління і всіх мамонтів знищили люди, або ж вони еволіціонували у слонів. У мене відчуття, що планета ніби намагається струсити, спалити, заморозити, втопити, знищити homo sapiens і багато інших видів заразом, бо вже втомилася від нас. Але питання не в причині, а в наслідках та подальший діях.