У першій частині “Вже не болить” я розповідаю історію домашнього насильства селянки, яку зустріла під час велоподорожі Україною цього літа. Вона переплітається з моєю особистою історієї емоційного насильства. Тут я теж розповідаю чужу історію насильства, яка, водночас, є дуже рідною.

---

На автограф-сесії 15.12.2019

Я (подумки): Автограф мені, насправді-то, не треба і фото теж не надто цікаво… Я ж навіть не всі її пісні чула… Як би то сказати їй про це? У мене буде всього кілька секунд її уваги… Ок, автограф таки найкращий варіант.

Простягаю свій щоденник і ручку.

Я: Твої пісні мене зачіпають. Вони мені нагадують про складні стосунки, які я пережила, емоційне насильство.

Підписує.

Христина Соловій: Емоційне насильство?

Я (невпевнено): Ну, так це назива…

Трохи здивовано дивиться на мене і перебиває.

Христина Соловій: Я переживаю емоційне насильство постійно і пишу про це пісні.

Віддає щоденник.

Я: Дякую…

Відходжу спантеличено всього лиш на крок і наступної миті вона вже фотографується та обіймається з наступною дівчинкою. Коли усвідомлюю, що мій час вийшов, невпевнено іду до гардеробу.

Я (подумки): Що це було? Що мені тепер робити з цією інформацією?

Все ще в задумі забираю речі.

Я (майже вголос): Я ж забула обійнятися! Я теж люблю обійманці. Верататися чи ні? Соромно трохи просити про таке, так же не прийнято у нас… Хоча вона обіймає всіх, хто підходить… І таки…

Залишаю речі на столику гардеробу.

Я: Вибачте, я дещо забула в залі.

Повертаюся в зал. Стою, нервую, чекаючи поки купка дівчаток підлітків перефоткається з нею.

Я (подумки): Ще не пізно відступити, піти додому…

Моя черга підходить.

Я: Я повернулася по обійми

Намагаюся звучати безтурботно.

Христина Соловій: Хіба ми не обіймалися?

Христина трохи спантеличена, але обіймає.

Я (подумки): Фух! Я це зробила! Місію виконано і навіть з приємним бонусом!

Вибігаю з клубу, одягаючи шапку на ходу.

Я здогадувалася, що її пісні саме про насильство, а не просто складні стосунки. Вдумайтеся в рядки:

Хто як не ти спалить мости? Хто ж побудує знов?
Навчи мене жити як ти – щоб не кипіла в жилах кров.

Якщо перекласти на прозу*, то буде щось типу:

“Все було прекрасно, ми вже цілу добу як не сварилися і навіть навпаки – здається, настала довгоочікувана ідилія стосунків. Але раптом я зробила помилку – кинула необережне слово, чи знову невчасно подала обід. Він розізлився на мене, образився, відмовився від обіду, сказав, що я ніколи нічого не можу вчасно зробити і взагалі паршиво готую і, звісно ж, тупа, незграбна, і нічого не вмію. Але він мене таку терпить, бо любить, бо йому шкода мене. І все-одно іде на пиво з друзями, яких теж вважає тупими.

Я в сльозах, гризу себе, що знову налажала на тому ж рівному місці, думаю що стосункам кінець. Даремно намагаюся уявити як буду без нього – ніхто ж крім нього не полюбить мене таку тупу і незграбну, і пофіг, що у мене дофіга фанів. Може не все так?… Ні, все дуже погано! Я дуже погана, він правий!

На наступний день він дзвонить, ніби нічого не сталося і пропонує зустрітися. Я це приймаю за вибачення і радо погоджуюся. В найкращому випадку, історія повторюється через 3 дні, в гіршому, через 15 хвилин після зустрічі. “Наша пєсня хараша. Начінай сначала!” Як йому це вдається – ця байдужість?”

Переклад*: “Ти сказав мені кілька милих слів і я все забула, і пробачила. Роби зі мною що хочеш. Я зроблю все що скажеш, тільки не кидай мене, я не можу без тебе. Не руйнуй мої уявлення про світ”

Тут навіть перекладу не треба – ці рядки дослівні.

Тримай мене міцно, одною рукою,
Так сильно і ніжно вбивай мене,
Віддай мені муку, своїми руками,
Моїми губами лікуй, лікуй, себе.

Переклад*: “Сьогодні у нас все прекрасно, він у прекрасному настрої, а завтра все знову дуже погано. І так щодня, інколи по кілька раз на день. То він злиться на мене, то він плачеться мені в жилетку. Але я його врятую, я йому допоможу, вилікую його.”

А крисива пісня і кліп теж такий дуже дівчачий… Не вдумуючись, не скажеш, що така сумна..

В голові ще довго крутилося: “Що їй сказати наступного разу?” “Як їй допомогти?” “Не схоже на те, що вона хоче, щоби їй допомагали, вона ж черпає натхнення з цих стосунків” “Не дивно, що вона така сексуальна на сцені. З ним вона ж пригноблена от і намагається показати світу і собі, перш за все, що з нею все ок. Але її образ і її слова викликають когнітивний дисонанс” “Наступного разу скажу їй, що вона заслуговує на краще ставлення до себе і на щасливі пісні”. “Коли ж наступний концерт у Львові?!”

Пишучи це, усвідомила, що хочу допомогти комусь, хто не просив мене про це і тому ця ситуація скоріш за все, обернеться проти мене. Може спорбувати це подати у формі питання “Ти хочеш кращих стосунків і щасливих пісень?” Щось мені підказує, що її таки все влаштовує…

* “переклад на прозу” не означає, що так воно було насправді у неї. Це радше, я майже впевнена, що воно так було/є у неї, бо шаблон стосунків схожий на такий же. Ці пісні мене зачіпають і нагадують мені як я почувалася у таких же стосунках – як багато хто, і не тільки жінки, почувається у стосунках.