У першій частині “Вже не болить” я розповідаю історію домашнього насильства селянки, яку зустріла під час велоподорожі Україною цього літа. Вона переплітається з моєю особистою історієї емоційного насильства. Тут я теж розповідаю чужу історію насильства, яка, водночас, є дуже рідною.


На автограф-сесії 15.12.2019

Я (подумки): Автограф мені, насправді-то, не треба і фото теж не надто цікаво… Я ж навіть не всі її пісні чула… Як би то сказати їй про це? У мене буде всього кілька секунд її уваги… Ок, автограф таки найкращий варіант.

Простягаю свій щоденник і ручку.

Я: Твої пісні мене зачіпають. Вони мені нагадують про складні стосунки, які я пережила, емоційне насильство.

Підписує.

Христина Соловій: Емоційне насильство?

Я (невпевнено): Ну, так це назива…

Трохи здивовано дивиться на мене і перебиває.

Христина Соловій: Я переживаю емоційне насильство постійно і пишу про це пісні.

Віддає щоденник.

Я: Дякую…

Відходжу спантеличено всього лиш на крок і наступної миті вона вже фотографується та обіймається з наступною дівчинкою. Коли усвідомлюю, що мій час вийшов, невпевнено іду до гардеробу.

Я (подумки): Що це було? Що мені тепер робити з цією інформацією?

Все ще в задумі забираю речі.

Я (майже вголос): Я ж забула обійнятися! Я теж люблю обійманці. Верататися чи ні? Соромно трохи просити про таке, так же не прийнято у нас… Хоча вона обіймає всіх, хто підходить… І таки…

Залишаю речі на столику гардеробу.

Я: Вибачте, я дещо забула в залі.

Повертаюся в зал. Стою, нервую, чекаючи поки купка дівчаток підлітків перефоткається з нею.

Я (подумки): Ще не пізно відступити, піти додому…

Моя черга підходить.

Я: Я повернулася по обійми

Намагаюся звучати безтурботно.

Христина Соловій: Хіба ми не обіймалися?

Христина трохи спантеличена, але обіймає.

Я (подумки): Фух! Я це зробила! Місію виконано і навіть з приємним бонусом!

Вибігаю з клубу, одягаючи шапку на ходу.

Я здогадувалася, що її пісні саме про насильство, а не просто складні стосунки. Вдумайтеся в рядки:

Хто як не ти спалить мости? Хто ж побудує знов?
Навчи мене жити як ти – щоб не кипіла в жилах кров.

Якщо перекласти на прозу*, то буде щось типу:

“Все було прекрасно, ми вже цілу добу як не сварилися і навіть навпаки – здається, настала довгоочікувана ідилія стосунків. Але раптом я зробила помилку – кинула необережне слово, чи знову невчасно подала обід. Він розізлився на мене, образився, відмовився від обіду, сказав, що я ніколи нічого не можу вчасно зробити і взагалі паршиво готую і, звісно ж, тупа, незграбна, і нічого не вмію. Але він мене таку терпить, бо любить, бо йому шкода мене. І все-одно іде на пиво з друзями, яких теж вважає тупими.

Я в сльозах, гризу себе, що знову налажала на тому ж рівному місці, думаю що стосункам кінець. Даремно намагаюся уявити як буду без нього – ніхто ж крім нього не полюбить мене таку тупу і незграбну, і пофіг, що у мене дофіга фанів. Може не все так?… Ні, все дуже погано! Я дуже погана, він правий!

На наступний день він дзвонить, ніби нічого не сталося і пропонує зустрітися. Я це приймаю за вибачення і радо погоджуюся. В найкращому випадку, історія повторюється через 3 дні, в гіршому, через 15 хвилин після зустрічі. “Наша пєсня хараша. Начінай сначала!” Як йому це вдається – ця байдужість?”

maxresdefault-702x459-1
І від твого форте було мені п’яно. Я гарячим воском для тебе стала. Тільки не ламай, не руйнуй моє доміно.

Переклад*: “Ти сказав мені кілька милих слів і я все забула, і пробачила. Роби зі мною що хочеш. Я зроблю все що скажеш, тільки не кидай мене, я не можу без тебе. Не руйнуй мої уявлення про світ”

image1_456789_h
Посеред моєї хати на мене будеш кричати

Тут навіть перекладу не треба – ці рядки дослівні.

Тримай мене міцно, одною рукою,
Так сильно і ніжно вбивай мене,
Віддай мені муку, своїми руками,
Моїми губами лікуй, лікуй, себе.

Переклад*: “Сьогодні у нас все прекрасно, він у прекрасному настрої, а завтра все знову дуже погано. І так щодня, інколи по кілька раз на день. То він злиться на мене, то він плачеться мені в жилетку. Але я його врятую, я йому допоможу, вилікую його.”

А крисива пісня і кліп теж такий дуже дівчачий… Не вдумуючись, не скажеш, що така сумна..

В голові ще довго крутилося: “Що їй сказати наступного разу?” “Як їй допомогти?” “Не схоже на те, що вона хоче, щоби їй допомагали, вона ж черпає натхнення з цих стосунків” “Не дивно, що вона така сексуальна на сцені. З ним вона ж пригноблена от і намагається показати світу і собі, перш за все, що з нею все ок. Але її образ і її слова викликають когнітивний дисонанс” “Наступного разу скажу їй, що вона заслуговує на краще ставлення до себе і на щасливі пісні”. “Коли ж наступний концерт у Львові?!”

Пишучи це, усвідомила, що хочу допомогти комусь, хто не просив мене про це і тому ця ситуація скоріш за все, обернеться проти мене. Може спорбувати це подати у формі питання “Ти хочеш кращих стосунків і щасливих пісень?” Щось мені підказує, що її таки все влаштовує…

* “переклад на прозу” не означає, що так воно було насправді у неї. Це радше, я майже впевнена, що воно так було/є у неї, бо шаблон стосунків схожий на такий же. Ці пісні мене зачіпають і нагадують мені як я почувалася у таких же стосунках – як багато хто, і не тільки жінки, почувається у стосунках.

5 thoughts on “Вже не болить. Епілог

  1. Хмм.. Досить неоднозначна така заява від співачки, стосовно її пісень. Може, вона щось не так зрозуміла?

    Бо згадалися її інтерв’ю (зверни увагу на відповіді стосовно пісні “Тримай”), старе й новіше, гадаю, тобі було би цікаво почитати:

    https://www.depo.ua/ukr/life/hristina-soloviy-pro-nebazhanu-populyarnist-kohannya-vakarchuka-27112015115500

    https://www.google.com/amp/s/www.ukrinform.ua/amp/rubric-culture/2636781-hristina-solovij-spivacka.html

    1. я прочитала ті інтерв’ю і це у мене викликало “когнітивний дисонанс”… Зміст її пісень для мене є очевидним, але те що вона сказала в інтерв’ю збиває з пантелику, змушує сумніватися у своїх поглядах… Може Христина просто не хотіла так публічно про це говорити? Вона каже, що це загалом всі емоції за життя назбирані… Але тема, все-таки, доволі конкретна…

  2. Ого, цікавий поворот! Я теж слухав ці пісні, але якось не думав про це у такому світлі. Але, якщо так розібратися, то більшість сучасних пісень про кохання пов’язані з емоційним насильством. Бо якщо любов щаслива, це нікого не зачіпає, а як співати про болі то сльози, то це резонує з серцями мільйонів слухачок та слухачів. Мені чомусь пригадалася тут Ірина Білик в україномовних піснях якої часто явно виражена тема нещасливого кохання (не знаю, про що вона співає в російськомовних, але думаю, що про те саме), щоправда у них вона частіше не жертва, а агресор, принаймні, вона перекладає вину на іншу сторону, а не на себе.
    PS. До речі, для однієї з цитат, які ти навела, є чудовий український відповідник: “наша пісня гарна й нова – починаймо її знову!” ?

    1. Дякую за підказку – я зовсім забула про це. Хоча, я часто вживаю російські слова та фрази, щоби підкреслити іронічність сказаного чи щось типу такого.

      А щодо “нещасливого кохання” у сучасних піснях, то воно завжди було, не тільки у сучасних. Просто раніше, у народних піснях, зокрема, все описано значно простіше і пряміше – “я його кохаю, а він мене ні”. Загалом, переважно вся творчість базується на незадоволених бажаннях митця. Мало хто пише про щастя і задоволення. Але у мене раніше переважно всі мої вірші (особливо хайку) були такими – про задоволення моментом. Ще спадає на думку Pianoбой – у нього приємні позитивні тексти, мене, правда, не зачіпають взагалі.

  3. Співаю собі цю пісню як оптимістичну і життєствердну) наприкл.:
    Хто як не ти спалить мости, хто побудує знов = сам зруйнував – сам віднови, відповідай за свої дії
    навчи мене жити як ти, щоб не кипіла моя кров = я можу навчитися у тебе новому, тоді я прийму те, що мене в тобі бісить
    сьогодні свято завтра втрата сьогодні ми завтра вони = час пливе, усе змінюється, після криз приходить розквіт, втрати так само природні як і неочікувані подарунки

    Хоч перше враження було так, про співзалежність у стосунках.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *