У першій частині “Вже не болить” я розповідаю історію домашнього насильства селянки, яку зустріла під час велоподорожі Україною цього літа. Вона переплітається з моєю особистою історієї емоційного насильства. Тут я теж розповідаю чужу історію насильства, яка, водночас, є дуже рідною.
На автограф-сесії 15.12.2019
Я (подумки): Автограф мені, насправді-то, не треба і фото теж не надто цікаво… Я ж навіть не всі її пісні чула… Як би то сказати їй про це? У мене буде всього кілька секунд її уваги… Ок, автограф таки найкращий варіант.
Простягаю свій щоденник і ручку.
Я: Твої пісні мене зачіпають. Вони мені нагадують про складні стосунки, які я пережила, емоційне насильство.
Підписує.
Христина Соловій: Емоційне насильство?
Я (невпевнено): Ну, так це назива…
Трохи здивовано дивиться на мене і перебиває.
Христина Соловій: Я переживаю емоційне насильство постійно і пишу про це пісні.
Віддає щоденник.
Я: Дякую…
Відходжу спантеличено всього лиш на крок і наступної миті вона вже фотографується та обіймається з наступною дівчинкою. Коли усвідомлюю, що мій час вийшов, невпевнено іду до гардеробу.
Я (подумки): Що це було? Що мені тепер робити з цією інформацією?
Все ще в задумі забираю речі.
Я (майже вголос): Я ж забула обійнятися! Я теж люблю обійманці. Верататися чи ні? Соромно трохи просити про таке, так же не прийнято у нас… Хоча вона обіймає всіх, хто підходить… І таки…
Залишаю речі на столику гардеробу.
Я: Вибачте, я дещо забула в залі.
Повертаюся в зал. Стою, нервую, чекаючи поки купка дівчаток підлітків перефоткається з нею.
Я (подумки): Ще не пізно відступити, піти додому…
Моя черга підходить.
Я: Я повернулася по обійми
Намагаюся звучати безтурботно.
Христина Соловій: Хіба ми не обіймалися?
Христина трохи спантеличена, але обіймає.
Я (подумки): Фух! Я це зробила! Місію виконано і навіть з приємним бонусом!
Вибігаю з клубу, одягаючи шапку на ходу.
Я здогадувалася, що її пісні саме про насильство, а не просто складні стосунки. Вдумайтеся в рядки:
Хто як не ти спалить мости? Хто ж побудує знов?
Навчи мене жити як ти – щоб не кипіла в жилах кров.
Якщо перекласти на прозу*, то буде щось типу:
“Все було прекрасно, ми вже цілу добу як не сварилися і навіть навпаки – здається, настала довгоочікувана ідилія стосунків. Але раптом я зробила помилку – кинула необережне слово, чи знову невчасно подала обід. Він розізлився на мене, образився, відмовився від обіду, сказав, що я ніколи нічого не можу вчасно зробити і взагалі паршиво готую і, звісно ж, тупа, незграбна, і нічого не вмію. Але він мене таку терпить, бо любить, бо йому шкода мене. І все-одно іде на пиво з друзями, яких теж вважає тупими.
Я в сльозах, гризу себе, що знову налажала на тому ж рівному місці, думаю що стосункам кінець. Даремно намагаюся уявити як буду без нього – ніхто ж крім нього не полюбить мене таку тупу і незграбну, і пофіг, що у мене дофіга фанів. Може не все так?… Ні, все дуже погано! Я дуже погана, він правий!
На наступний день він дзвонить, ніби нічого не сталося і пропонує зустрітися. Я це приймаю за вибачення і радо погоджуюся. В найкращому випадку, історія повторюється через 3 дні, в гіршому, через 15 хвилин після зустрічі. “Наша пєсня хараша. Начінай сначала!” Як йому це вдається – ця байдужість?”
Переклад*: “Ти сказав мені кілька милих слів і я все забула, і пробачила. Роби зі мною що хочеш. Я зроблю все що скажеш, тільки не кидай мене, я не можу без тебе. Не руйнуй мої уявлення про світ”
Тут навіть перекладу не треба – ці рядки дослівні.
Тримай мене міцно, одною рукою,
Так сильно і ніжно вбивай мене,
Віддай мені муку, своїми руками,
Моїми губами лікуй, лікуй, себе.
Переклад*: “Сьогодні у нас все прекрасно, він у прекрасному настрої, а завтра все знову дуже погано. І так щодня, інколи по кілька раз на день. То він злиться на мене, то він плачеться мені в жилетку. Але я його врятую, я йому допоможу, вилікую його.”
А крисива пісня і кліп теж такий дуже дівчачий… Не вдумуючись, не скажеш, що така сумна..
В голові ще довго крутилося: “Що їй сказати наступного разу?” “Як їй допомогти?” “Не схоже на те, що вона хоче, щоби їй допомагали, вона ж черпає натхнення з цих стосунків” “Не дивно, що вона така сексуальна на сцені. З ним вона ж пригноблена от і намагається показати світу і собі, перш за все, що з нею все ок. Але її образ і її слова викликають когнітивний дисонанс” “Наступного разу скажу їй, що вона заслуговує на краще ставлення до себе і на щасливі пісні”. “Коли ж наступний концерт у Львові?!”
Пишучи це, усвідомила, що хочу допомогти комусь, хто не просив мене про це і тому ця ситуація скоріш за все, обернеться проти мене. Може спорбувати це подати у формі питання “Ти хочеш кращих стосунків і щасливих пісень?” Щось мені підказує, що її таки все влаштовує…
* “переклад на прозу” не означає, що так воно було насправді у неї. Це радше, я майже впевнена, що воно так було/є у неї, бо шаблон стосунків схожий на такий же. Ці пісні мене зачіпають і нагадують мені як я почувалася у таких же стосунках – як багато хто, і не тільки жінки, почувається у стосунках.
Хмм.. Досить неоднозначна така заява від співачки, стосовно її пісень. Може, вона щось не так зрозуміла?
Бо згадалися її інтерв’ю (зверни увагу на відповіді стосовно пісні “Тримай”), старе й новіше, гадаю, тобі було би цікаво почитати:
https://www.depo.ua/ukr/life/hristina-soloviy-pro-nebazhanu-populyarnist-kohannya-vakarchuka-27112015115500
https://www.google.com/amp/s/www.ukrinform.ua/amp/rubric-culture/2636781-hristina-solovij-spivacka.html
я прочитала ті інтерв’ю і це у мене викликало “когнітивний дисонанс”… Зміст її пісень для мене є очевидним, але те що вона сказала в інтерв’ю збиває з пантелику, змушує сумніватися у своїх поглядах… Може Христина просто не хотіла так публічно про це говорити? Вона каже, що це загалом всі емоції за життя назбирані… Але тема, все-таки, доволі конкретна…
Ого, цікавий поворот! Я теж слухав ці пісні, але якось не думав про це у такому світлі. Але, якщо так розібратися, то більшість сучасних пісень про кохання пов’язані з емоційним насильством. Бо якщо любов щаслива, це нікого не зачіпає, а як співати про болі то сльози, то це резонує з серцями мільйонів слухачок та слухачів. Мені чомусь пригадалася тут Ірина Білик в україномовних піснях якої часто явно виражена тема нещасливого кохання (не знаю, про що вона співає в російськомовних, але думаю, що про те саме), щоправда у них вона частіше не жертва, а агресор, принаймні, вона перекладає вину на іншу сторону, а не на себе.
PS. До речі, для однієї з цитат, які ти навела, є чудовий український відповідник: “наша пісня гарна й нова – починаймо її знову!” ?
Дякую за підказку – я зовсім забула про це. Хоча, я часто вживаю російські слова та фрази, щоби підкреслити іронічність сказаного чи щось типу такого.
А щодо “нещасливого кохання” у сучасних піснях, то воно завжди було, не тільки у сучасних. Просто раніше, у народних піснях, зокрема, все описано значно простіше і пряміше – “я його кохаю, а він мене ні”. Загалом, переважно вся творчість базується на незадоволених бажаннях митця. Мало хто пише про щастя і задоволення. Але у мене раніше переважно всі мої вірші (особливо хайку) були такими – про задоволення моментом. Ще спадає на думку Pianoбой – у нього приємні позитивні тексти, мене, правда, не зачіпають взагалі.
Співаю собі цю пісню як оптимістичну і життєствердну) наприкл.:
Хто як не ти спалить мости, хто побудує знов = сам зруйнував – сам віднови, відповідай за свої дії
навчи мене жити як ти, щоб не кипіла моя кров = я можу навчитися у тебе новому, тоді я прийму те, що мене в тобі бісить
сьогодні свято завтра втрата сьогодні ми завтра вони = час пливе, усе змінюється, після криз приходить розквіт, втрати так само природні як і неочікувані подарунки
Хоч перше враження було так, про співзалежність у стосунках.