Статистика блоґу падає як і дощ в Одеській області 🙂 Є трішки часу, тому я вирішила написати якщо не історію, то хоча би просто оновлення невеличке без десяток перечитувань та редагувань для тих, хто слідкує і чекає новин.

Зараз ми у с. Петрівка Білгород-Дністровського р-ну Одеської обл. Велокомп’ютер показує понад 1500 км. Вчора ми проїхали якихось 30 км, бо починався дощ і нам терміново треба було знайти нічліг з дахом над головою, адже прогноз обіцяв непогоду на всю ніч і наступний день. Нас направили до п. Ольги. Вона виявилася прекрасною людиною – доволі простою і дуже гостинною. П. Ольга заради нас відлучилася від святкування, на яке була запрошена, а щоби ми не сумували у неї самі вдома поки вона там, запросила людей поспілкуватися з нами. Вона мало того що пустила нас додому, нагодувала, дала чисту гарну постіль, гарячий душ, так ще й запропонувала випратися і допомогла знайти людей для проекту Міки. Вона навіть дозволила залишитися ще на одну ніч. А сьогодні зранку п. Ольга зварила пісний борщ спеціально для мене, купила нам квасу та простої води з магазину (у них тут багато сірководню і приїжджим може мати розладу шлунку як і одного разу Міка). Вона чудова! Як мама за нами доглядає і водночас не заперечує, щоби ми у відповідь допомагали їй по дому трохи.

Я вчилася робити Бессарабські вертути (закручені булочки з начинкою). Вони вийшли смачнющими! Пізніше, виявилося, що страва, яку моя хостка в Ромунії 2 роки тому представила як “Баба Ґанолуш”, яку я давно шукала і хотіла спробувати знову через її божественний смак, тут відома як “Ікра з Синіх” (баклажанів, тобто) і сусіди навіть мали її в холодильнику. Ми сіли обідати – сусіди і ми з п. Ольгою. Я пищала від задоволення, але не могла не згадати казку братів Ґрім “Ганзель і Ґреттель”. Там дітей батьки вигнали з дому і завели у чорний ліс, бо не мали чим їх годувати. Вони після блукань та поневірянь натрапили на пряниковий будинок доброї бабці, яка навіть запросила їх до себе і почала їх ще більше годувати всякими смачностями. Як ви, мабуть, здогадалися, або знаєте, вона виявилася злою відьмою, яка хотіла з’їсти дітей… Нас запевнили, що нам нічого боятися, нас їсти не будуть. Сподіваюся, що це правда…

П. Ольга взяла нас, бо як вона сказала “Я нікого не боюся, тільки Бога”. Вона небагата матеріально, але дуже щедра, багата душею, завжди рада допомогти людям.

В Одеській області, на щастя, вже набагато рівніше і легше їхати. Села мені видаються дуже багатими, мається на увазі, багата природа, хоча, тут літо було дуже сухим, без заливного травня як на Заході. Але все-одно, тут багато плодових дерев і винограду. Ми постійно їмо фрукти і кавуни – або самі купуємо, або прекрасні люди пригощають. Іноді навіть викидати доводиться, бо добрі люди не завжди розуміють, що ми не можемо з’їсти все і воно банально під палючими сонцем зіпсується…

Але люди прекрасні!