На деяких школах пише гасло латинською No scholae, sed vitae discimus, що означає “Не для школи, а для життя вчимося”. Мені так і хочеться перекреслити і поміняти слова місцями. Уся ця погоня за академічною успішністю, уся ця кількість супер важливих предметів і домашки (до речі, у модних зараз фінських школах на домашку у початковій школі іде 15 хв, решта на дитинство, у страших класах до 1,5 год).
А в кінці що? Поступлення на програміста, економіста, юриста чи на англійську, бо це найпрестижніші професії. “А чим ти хочеш займатися в майбутньому? Які проблеми вирішувати?” – “Не знаю… ще не думав(ла) про це…” Потім знову купа супер важливих предметів і домашки ще 4-5 років. “А що ти хочеш тепер робити?” – “Не знаю… Буду якусь роботу шукати… Але зараз так важко знайти роботу по спеціальності… І в Україні так мало платять… Поїду, напевно в Польщу полуницю збирати/вікна мити” Для чого ж тоді було в школі сидіти 11 років, все чемно вчити, потім ще 4-5 років недоспаних ночей і літрів валер’янки і, зрештою, червоний (або майже) диплом?
Кажете школа до життя готує? Школа ж не вчить як вирішувати конфлікти, рахувати гроші (тобто фінансова грамотність), як, банально, робити вибір, а про виршення глобальних проблем взагалі мовчу. Школа не готує до професійного життя, навіть близько. Кажуть ВНЗ повинно цим займатися. Може у мене трохи застаріле враження, але усе що я пам’ятаю з курсу Педагогіки у Педколеджі, де я вчилася на англійській, це “Дітей бити не можна.” Все, серйозно. То при тому, що я чемно ходила на всі пари (принаймні на деякі предмети), але вже потім самостійно почала це все діло глибше досліджувати.
ТСН теж не оминули тему шкільної освіти. Мене вразили їхні підрахунки часу, який діти витрачають на навчання в тиждень. Вгадайте скільки. Напишіть свої здогади у коментах нижче.
Також мене, як вчителя заставили задуматися над таким поняттям як “домашнє завдання”. Треба шукати спосіб менше грузити дітей, більше враховувати те, що вони мають гуртки та купу шкільної домашки. Правда, хочеться вірити, що я їх не дуже грузила…
Вчора, коли вийшли ці новини, розговорилася з жіночкою, яка має внуків школярів у “престижній” гімназії у сусідньому селі. Розповідала, що для допуску до вступних іспитів треба заплатити 50$, а потім ще ідуть щомісячні побори у сумі 500 грн. Мене шокує сам факт іспитів у перший клас. Ок, може вона мала на увазі співбесіду для першачків, але ж все-одно! Це тиск на дітей і, відповідно, стрес для них і їх батьків! На цьому все не закінчується. Вони відбирають “найкращих” дітей туди, але працівників беруть всіх підряд. Не раз вона забирала внука третьокласника у сльозах, бо, наприклад, за аби-який малюнок однокласниці, мама якої крутиться біля вчительки, поставили 11, а йому за набагато кращий, нижчу оцінку. І навіть вираз її обличчя відбиває бажання у дитини вчитися. Ця вчителька має відповідну славу навіть серед колег. П. Оля каже, що їм не треба вчених – за оцінки не сварять дітей. Але вже у початковій школі дитині вчителька дає знати, що старання нічого не значать і він ніхто. Яке ж тоді бажання вчитися може бути? А ця вчителька має відповідну славу серед колег
Це все мене наштовхує на роздуми про підготовку кадрів… Ніякі освітні реформи не допоможуть дітям з такими вчителями. І навпаки – у хороших вчителів і учні хороші. Я не кажу, що реформи не потрібні, але може не з того краю треба починати? Професію вчителя треба зробити престижнішою, щоби була конкуренція, щоби можна було вибрати якісні кадри. І директорів треба обирати, не призначати. Зробили би голосування для вчителів, батьків і дітей.
Загалом, новини ТСН дуже оптимістичні. Не знаю, правда, коли вони дійдуть до мого містечка та до деяких сіл в Одеській області і коли директори почухаються, щоби втілити ті всі зміни… А ще найцікавіше – як вони їх втілять… Ну, будемо надіятися на краще, а батьки, знаючи свої права і справді можуть їх вибороти.
Ви підняли доволі важке питання. Я гадаю, більшість нарікань на шкільну освіту сипляться через те, що люди не цілком розуміють її призначення. Мені здається, основна задача школи – це дати уявлення про світ і навчити вчитися. Пам’ятаю, коли мені вдавалося зрозуміти якусь теорію і успішно розв’язувати задачі, я отримував заряд позитиву від того, що щось вивчив і воно працює. Також більшості знань про історію, географію, біологію та інші науки я отримав саме зі школи. І вони реально мені допомагають тепер, слугуючи добрим базисом ерудиції.
Звісно “фінансової грамотності” чи “вчення про відносини” в нас не було, але це такі речі, які загальним підручником не опишеш. У кожного свої підходи і схильності, тому тут треба індивідуальний підхід. Власне, кожен, хто цим зацікавиться, зможе знайти чимало відповідних посібників, серед яких буде й той, який найбільше підходить саме для таких особливостей характеру.
Щодо питання про кількість годин, то думаю, що близько 7.
Віктор, я додала відео на сюжет тсн. І час я мала на увазі годин в тиждень – у школі та на домашку, чи хоча би тільки перше. То може твої здогади трохи зміняться
А на рахунок “вчити вчитися” та уявлення про світ, цілком погоджуюся. Проблема у тому, що школа не виконує першого і перевиконує друге, нагружаючи дітей купою супер важливих предметів і забуваючи про важливість дитячої гри. У нас все, звісно, не настільки погано як в Азії (Китай, Корея, Японія, В’єтнам) – там діти вчаться від 7ї-8ї ранку до 12ї ночі, але зате вони займають найвищі місця у міжнародних рейтингах. Хоча це їм дається дорогою ціною – часто буквально ціною життя дітей.
Я пам’ятаю зі школи що я проводила майже увесь день і вечір після школи за домашкою ще з першого класу. Пам’ятаю сльози свої, коли я ніяк не могла зрозуміти математику, хоч батьки по-черзі мені намагалися пояснити її. Пам’ятаю, як мама постійно питала за оцінки і була дуже незадоволена, коли я отримувала низькі оцінки. Пам’ятаю, як деякі однокласниці ридали, коли отримували погану оцінку, бо їм вдома дістанеться добряче за це. Пам’ятаю однокласника, чию допитливість ми, його однокласники та вчителі, втоптали “не задавай тупих питань”.
Моя мама стверджує, що пам’ятає майже все зі школи. І у неї нема таких негативних спогадів. Я також знаю ровесників, у яких багато позитивних спогадів про шкільні роки.
П.С. до мене можна на “ти” 🙂
Мабуть все залежить від особливостей сприйняття. Моя дружина каже, що також має негативні спогади зі школи, а в мене більшість спогадів “витерлася”, лишився тільки ідеалізований образ минулого))) Може це ще й тому, що я ніколи не прагнув до високих оцінок будь-якою ціною, тому й не мав ані медалей, ані червоних дипломів, ані болючих переживань з їх відсутності))
П.С. До мене теж можна на “ти” 🙂
nastasі, дякую тобі за відео – справді цікаві! Я й не думав, що домашні завдання займають аж стільки часу. Може, коли вчився я, то знань було менше)))
Ще здивувало, чому в репортажі переклали не всі іншомовні репліки, до того ж деякі були з жахливим акцентом. Чи це загальна практика ТСН?
Хіба там не всі репліки переклали? По-моєму, ТСН робить гарну картинку на сюжети, але не завжди глибоко копає чи об’єктивно показує ситуацію. Але це швидше до Дмитра (який коментував 1-2 мої пости) питання – він журналіст. До речі, добре висвітлює ситуації, часто проясняє ситуацію для мене.
Віктор, мене більше цікавлять не твої спогади зі школи, а твоє бачення стану сучасної освіти як батька і чи є у вас з дружиною розбіжності у погляді.
Я згадала, що чула від знайомих як їхня дитина зі школи приходила пригнічена завжди, а як віддали в альтернативну школу, то дитина розквітла. Інший випадок схожий – дитина ходить у початкову державну школу і теж приходить пригнічена і мама переживає за неї, а у її чоловіка, батька дитини, хороші спогади зі школи і він вважає, що це треба пройти, школа життя чи щось типу того. Я пам’ятаю як мій брат ще 20 років тому з радістю ішов у перший клас. Але радість досить швидко зникла завдяки вчительці християнської етики. Не пам’ятаю точно що саме вона робила, але якимось чином гнобила дітей. Я не пам’ятаю жодної вчительки у якої я була успішною і вона мені подобалася. Може хіба вчителька з математики була справедливою, але з математикою хоч як я не старалася, мені подружитися не вдалося.
Колись писав розлогий запис-спогад про те, чого я навчився в школі (https://damitrianism.wordpress.com/2013/10/29/learned-at-school/). Не так і мало, але все те. чого мене навчили, явно не вартувало аж 10 років. Не вартувало всіх тих купи годин, витрачених на предмети, які мені взагалі не знадобилися. І це люта і гірка правда, що в школах не викладають того, що в сучасному світі потрібне найбільше: комунікативні здатності, вміння написати резюме, вміння поставити реалістичну ціль і досягнути її, вміння планувати витрати, вміння справлятися з проблемами.
Реформа могла би початися із запровадження відповідних уроків – це не так складно навіть з нашими совковими порядками.
Що ж стосується недосконалих вчителів – тут справді потрібна конкуренція, що неможлива без суттжвого збільшення зарплат. Тільки от збільшувати потрібно не лише вчителям – а в цілому збільшувати платоспроможність населення.