Навіщо ви примножуєте страждання у світі? Навіщо ускладнюєте собі і без того складне життя? Чи може воно у вас не було складним до народження дитини? Тому що релігія каже “раз одружилися, то треба народити дитину, а інакше горіти вам в пеклі”? Тому що залетіли і, знову ж таки “горіти вам в пеклі”, бо вам суспільство, бог і церква не пробачить? Не їм вирішувати кому і як жити. Тому, що хочеться? Це ж не хом’ячок. Для себе? Це ж не іграшка. Щоби бавила старшу дитину? Краще няньку найміть. І взагалі, що значить “заводити дітей”? Це що вам механізм на моторчику?
Навіщо ви народжуєте дітей, а потім кажете їм прямо чи підсвідомо вважаєте, що вони винні вам, завдячують своїм життям, достатком, освітою і т.д.? Вони ж не просилися у світ! Навіщо ви народжуєте дітей, а потім очікуєте і вимагаєте від них бути слухняними, ледь не поклонятися вам і слухати всі ваші накази? Найміть слугу краще. Навіщо народжуєте дітей, а потім кажете, що поки мама не крикне, то уроки не будуть робитися? А ви їх навчили організовувати свій час? Чи очікуєте, що вони самі здогадаються як це має виглядати?
Навіщо ви народжуєте дітей, а потім сваритеся з їх батьком, що він не забезпечує сім’ю? Навіщо працюєте на двох роботах? Щоби прогодувати сім’ю і дати дітям краще майбутнє? Але ж після роботи вам, у кращому випадку, хочеться просто втикати тупі серіали, а в гіршому – зриваєтеся на тих же дітей. Хіба вони винні у що ви залетіли? Дітям, потрібна ваша увага зараз, а не останній айфон (навіть, якщо вони просять його у Миколая). Навіщо ви народжуєте дітей, а потім на перші успіхи дітей у навчанні у кращому випадку ніяк не реагуєте, а в гіршому кажете, що цього не достатньо? Як, на вашу думку, вони мають досягати успіху, якщо найближчим людям абсолютно пофіг на їх перші кроки?
Серйозно, подумайте, чому ви хочете народжувати дитину? Що ви хочете і можете їй дати? Чи достатньо поважні у вас причини, щоби давати цій дитині життя? Може таки краще зробити аборт одразу? Це ж значно дешевше і фінансово, і психологічно. Крім того, роди це ж такі муки.
Ок, з абортом може не поспішайте, але подумайте трохи раціонально перш ніж приймати рішення про те чи давати дитині життя. Подумайте що на вас чекає з приходом дитини у цей світ. Згадайте своє дитинство, усі образи на батьків (вони є у всіх – батьки ж не святі) і прийміть до уваги, що у ваших дітей скоріш за все потім будуть такі ж самі образи на вас, а у їх дітей на них.
Але якщо ви таки вирішили дати життя цій дитині, то одразу ж запишіться з батьком дитини до психолога – нехай навчить вас азів дитячої психології і гармонійних стосунків, а також любові і прийняття себе та інших.
Не примножуйте страждання у світі. І радійте з кожного успіху дитини, з кожного першого кроку. Заспокоюйте дитину щоразу коли вона падає, не кричіть на неї, їй і без того важко. Ви повинні навчити дітей справлятися зі своїми емоціями, приймайти усі їх емоції з теплотою та увагою. Коли ви відчуваєте злість, перш ніж крикнути на дитину, чи ще гірше вдарити, зупиніться на хвильку, глибоко вдихніть і видихніть. А тоді подумайте чи хотіли би ви, щоб до вас так ставилися. Відповідь скоріш за все буде “ні”. Тому зважте на скільки серйозною є ситуація, чи вона вартує ваших і дитячих нервів. Головним завданням батьків, зрештою, є забезпечити безпечне середовище для розвитку дітей.
Але не кидайтесь в іншу крайність – вседозволеність. Не треба закривати очі на всі “вибрики” дитини і потакати всім захцянкам, аби тільки не-дай-бог не плакало чадо? Байдуже, що чадо росте маніпулятивним, нарцистичним і взагалі не знає слова “ні”. “То ж мабутній бізнесмен-підприємець, на таких вчаться роками і платять купу грошей. А він начальник від природи” заявила мені одна мамаша. Дітям потрібне відчуття меж, рамок, щоби почуватися в безпеці.
Звідки думаєте береться цькування в школі, або, як зараз модно називати булінг? З дому, з сім’ї звісно ж! Від того, що в сім’ї грубо порушуються рамки дітей тими всіма криками, сварками, незадоволенням, відсутністю базової поваги. Вони ж приходять до школи і так само порушують рамки інших чи/або дозволяють іншим порушувати свої рамки.
Є ще один варіант – всеконтролюючі батьки, точніше, це зазвичай дуже тривожна мама. Вона ні на крок не відпускає від себе дитину навіть коли та вже стає “дорослою” (в лапках, бо в такому середовищі сильно не розженешся). І тоді у дитини або ж взагалі немає особистого життя, або ж воно відбувається під строгим наглядом мами.
І, мабуть, найгірший варіант – віддати у дитячий будинок, щоби дитина потім росла з відчуттям, що весь світ їй винен, але вона нікому не потрібна. А коли виросте, то з великою імовірністю піде у проституцію чи кримінал, бо там їх не вчать навіть основ самостійного життя.
Благаю вас, батьки тепепішні і майбутні, любіть своїх дітей! Приділяйте їм свій час, читайте їм казки, співайте колискові, ходіть гуляти в парку. Любіть їх!
Роздуми навіяні процесом психотерапії та вчителювання.
Кілька онлайн ресурсів для батьків і вчителів дітей:
У Психолога – тут “тусуються” професійні психологи і викладають свої статті, відео-інтерв’ю чи семінари, запрошують на тренінги. А найкрутіше – там можна задати анонімно питання і отримати відповідь від різних психологів з різних міст країни та різних напрямів психології, а також поспілкуватися з ними перед тим як прийти на консультацію.
Материнська ворожість – стаття, яка знімає маму з п’єдесталу, розвіває ореол святості та героїзму і показує її як нормальну людину. (є і про татівську ворожість, але я ще її не читала)
Дитячий психолог – сайт для дитячих психологів і батьків. Тут є поради, ігри, список фільмів для дітей і батьків, корисна література, і навіть магазин іграшок, рекомендованих дитячими психологами.
Колошкільне дитинознавство – курс для вчителів та батьків, який веде відома дитяча психолог Світлана Ройз
У неї ж є написані книги і багато статтей на різних сайтах
This is a nice post. I’m glad you’re open to talk about this publicly, because it’s such a taboo topic.
For a long time, i’ve wanted to get sterilized, and the amount of bureaucracy is mind-blowing. I once wrote, as a joke, that before having children one should be subject to psychological evaluation, reflect on the question of whether they’re ready to undergo a procedure for which there’s no easy way back and so on, if you’ve discussed the issue at length with your partner — all the things they ask you before you’re allowed to get sterilized.
Women sometimes don’t want to take contraceptives (i might be indirectly referring to you here) because they don’t want to mess up their hormonal balance — i think such women haven’t often considered how much pregnancy and motherhood (especially unwanted) might mess up their hormonal balance — and for much longer, in ways that would be much harder to control than taking contraceptives.
about the questions for psychological evaluation. If you think about it, it is indeed mindblowing how difficult it is to get a permission for sterilization or abortion and how you don’t need permission at all to give birth. And I do believe also that doctors have to ask a pregnant couple all these questions every time they come to get checked. They have to realize that will they have to take responsibility for another living being that also has emotions and all other feelings. And if they barely manage for their own lives, perhaps they shouldn’t become parents yet or quickly learn to be more responsible before the child comes.
Read the other comment as well please.
Дуже правильні питання і тема неймовірно актуальна в усі часи. Але тільки якщо молодій людині у повному розквіті сил, планами на кар’єру та відпочинок задати усі ці питання, вона навряд чи захоче заводити дітей і людство вимре. Справді, от коли я порівнюю себе до одруження і тепер, коли маю дітей, і якби мені тоді сказали, що це все від мене вимагатиме, я би подумав тричі, перш ніж спробувати цей новий досвід. Можливо не варто розкривати усіх карт перед потенційними батьками?
Хороша новина полягає в тому, що всі ті труднощі, які пов’язані з вихованням, навалюються не одразу, а надходять порціями, рівень за рівнем. Спочатку звикаєш до безсонних ночей і плачу, потім до того, що чадо перетягує речі з місця на місце, потім його постійні ґулі та падіння, перші дитячі спокуси – солодощі та екрани і т. д.
І в якийсь час ти доходиш висновку, що це не лише ти виховуєш дитину, що це життя виховує тебе дитиною, адже в дитині як у дзеркалі ти бачиш власні вади і переваги.
Тому особисто для мене дитина – це не просто виклик, це ще й унікальний інструмент пізнати себе і світ довкола. І це одне переважує усі ті страхи, які виникають з наведеними питаннями.
Я вважаю, що дуже навіть варто розкривати усі карти перед потенційними батьками і навіть “загущувати фарби” треба. Але водночас, варто їм показати, що надія є. Є спеціалісти які допоможуть їм з усім цим справитися. Не переживай, людство не вимре, просто зменшиться у кількості, а суспільство стане здоровішим.
Це круто, що ти бачиш батьківство таким чином. Думаю тобі вдасться виростити здорових дітей, але не варто себе гризти, якщо ти робиш помилки, а краще їх усвідомити, як і свою неідальність, і йти далі працювати над собою (це не зовсім до тебе звернення, це просто поширене явище)
Нам потрібна культура відповідального та усвідомленого батьківства. Для розвитку здорового суспільства потрібно, необхідно, щоби у кожної сім’ї (чи більшості) були консультанти-опікуни (психологи чи релігійні наставники), яких призначають/обирають від моменту коли пара вирішила дати життя дитині, до яких завжди можна звернутися за порадою і вилити душу.
Хоча багато питань поставлені правильно, але глобально це допис болю і образи на все на світі. Я вважаю, що я з не надто багатої і з не надто благополучної родини, і я з дитинства неодноразово думав, що усьому світу було би краще, якби я ніколи не народився, але навіть у мене і близько нема стільки претензій до своїх батьків, як написано у цьому дописі. Якщо прочитати всі ці запитання одразу, то складається враження, що усі потенційні матері та батьки якісь суцільні ідіоти. Але я бачив за життя вдосталь сімей (в тому числі і сімей моїх однолітків), які справді виглядають щасливими. Я певен, у них є проблеми і часом вони самі скаржаться на одне чи інше, але якщо кожну трудність драматизувати, як у цьому дописі, то ліпше всім людством вчинити суїцид, що ми скоро і зробимо у якійсь черговій світовій війні.
Що, на мою думку, навіть набагато-набагато гірше в цьому дописі, ніж його огульна зневіра у людстві і батьківстві – він просто неактуальний… принаймні якщо дивитися із моєї умовної інформаційної бульбашки. Він написаний так, ніби ми живемо в США у часи бебі-буму, коли всі тупо народжують по три дитини мінімум. Але ні. Ми в 2020-их уже, тут всі, кого не спитай – чайлд-фрі. І одне одного переконують, що мати дітей – це безсенсовно/нереально важко. Це все дуже погано закінчиться, оскільки бідні і неосвічені продовжать народжувати. І ми таким чином як вид завжди залишатимемося деградантами. За пару десятиліть більшість складатиме голодраний люмпен, і планета потоне у відходах, бо середній і освічений клас просто вирішив не народжувати.
Ну і звісно, про наїзди, що от мовляв релігія змушує людей мати дітей – задам запитання, яке я постійно задаю усім критикам всемогутньої, мєгавпливової, мєгапереконливої і тупо всюдисущої церкви: де ви ту церкву взагалі зустрічаєте в своєму житті?
Може, звісно, в якихось селах чи на (міфологізовано) релігійному Заході України у якійсь церкві і можна почути якесь мракобісся, що жінка існує тільки для народження дітей. Але я такого не чув ані у своїй в цілому дуже консервативній євангелічній церкві, ані у спілкуванні з деякими харизматами чи навіть православними. Тема “народжуй, бо часікі тІкають” і “Як це ти не хочеш дітей?” – ось це я набагато (I mean like REALLY НАБАГАТО) частіше зустрічав у нерелігійних людей категорії прості/обичні, які тупо взагалі ні над чим не думають, не думають, нащо вони мають вступати в універ, нащо їм в принципі робота, чи що вони хочуть змінити у житті.
“я з дитинства неодноразово думав, що усьому світу було би краще, якби я ніколи не народився, але навіть у мене і близько нема стільки претензій до своїх батьків” і я впевнена, що ти не один такий по світу ходиш, а деякі через це не доживають до твого віку. І ти вважаєш це нормальним? Я, особисто, не хочу, щоби так було з моїми мабутніми дітьми чи моїми учнями. Метою цього посту було показати батькам до чого їхня несвідомість призводить, як почуваються діти. Зрештою, нагадати їм, що вони самі колись так само почувалися. Тобто це не є пусті претензії до моїх батьків, це – звернення до усіх теперішніх і майбутніх батьків.
Батьки не є суцільними ідіотами, зрештою, ніхто з людей не є (принаймні я таких не пригадую). Батьки просто, як і більшість людей є несвідомими і живуть за сценарієм завченим поколіннями. Мені одного разу одна мама так і сказала “так жили мої батьки, так буду жити і я і нічого міняти не збираюся” – щось у тому дусі.
Великою проблемою батьківства і материнства зокрема є той факт, що матері винесені на п’єдестал, поставлені поруч зі святими, є ідеалізованими та ідеологізованими. Від цього страждають і вони самі, бо вважають, що не мають право на помилку і їх діти, бо якщо вони ідеальні, то значить, що у всьому вина дитини. Це все, звісно ж, зазвичай відбувається несвідомо. Думаю, якби воно було свідомим, то воно би не вібувалося.
Той факт, що твої знайомі виглядають щасливими не означає, що вони такими є. Можливо ти їх бачих у щасливі моменти, а може і справді є щасливими зазвичай, але щастя у стосунках, особливо коли є діти, рідко залишається надовго, якщо його не культивувати часто титанічними зусиллями і глибокою роботою з минулим.
Я знайома з багатьма “чайлд-фрі” людьми, з деякими дуже близько. Я особисто якби народжувала дитину, то скоріш за все, максимум одну, а решту би всиновила, бо вважю цих дітей втраченим потенціалом суспільства і хочу дати їм шанс на краще життя. Недавно почула фразу від вчительки початкових класів “Ідеальні батьки існують, але у них немає дітей”. Мені це здалося дуже іронічно правдивим. Можливо не обов’язково мати власних дітей, щоби щось доброго зробити для наступних поколінь? Мені здається, якщо ти працюєш з підростаючим поколінням (вчителем, психологом чи щось у тому ж дусі) і з головою занурений у цю роботу, якщо це не просто робота, а все життя, і ти справді хочеш дати цим дітям те, чого їм так бракує, то може власних дітей і не треба, може ти “чужим” дітям можеш дати більше таким чином? У тебе є тоді є купа цієї любові, співчуття та енергії загалом, якої нема у рідних батьків дітей, часто тому, що вони, банально, виснажені. І ти можеш дати цим дітям те, що не можуть з різних причин їм дати їх батьки. А коли би були рідні діти, то є імовірність їм недодати те, що ти даєш тим іншим. Якщо так подумати, то педагоги-психологи віддані своїй справі можуть зробити більше, щоби наш вид не залишався деградантами, як ти кажеш, не народжуючи дітей, а розвиваючи свій професіоналізм і навчаючи цьому інших.
А про наїзди на церкву, то не те щоби церква-релігія напряму змушувала людей заводити дітей, то швидше люди це використовують як аргумент, щоби робити соціальний тиск. Але краще я не буду сюди лізти, бо саме з цією темою “причини народжувати” не дуже добре знайома. Хоча, говорячи про “всемогутню, мєгавпливову, мєгапереконливу і тупо всюдисущу церкву”, пам’ятаю, що священник говорив на Пасху – типу “Нотр-Дам Де Парі” згорів через те, що Європа потопає в розпусті як Содом і Гоморра і це є Боже покарання таким (чи то попередженням) – ” “мужик з мужиком, баба з бабою” Мені аж гидко стало від цих слів. І я впевнена, що більшість кивали головами у цілковитій згоді з його словами. Але це вже інша тема для дискусії.
Проте я згідна з тобою, що мабуть частіші аргументи “народжуй, бо часікі тІкають” і “Як це ти не хочеш дітей?”. А ще знаю, що існує аргумент “залетіти, щоби вийти заміж, щоби втримати його”. І вони справді звучать від людей, які просто пливуть за течією не намагаючись щось міняти у своєму житті.
П.С. Дуже дякую за критику, тобто відверте непогодження! Дякую, що маєш сміливість висловлювати свою думку і робиш це конструктивно. Буду також дуже вдячна за відгуки про структуру моїх текстів. Буду може навіть ще більше вдячна 🙂 Якщо раптом маєш бажання дати мені кілька порад по структурі, пиши на мейл [email protected]
Питання, наскільки тобі насправді потрібні поради щодо написання текстів. Твій стиль відповідає жанру, в якому ти пишеш. Я можу дати кілька порад, але вони радше підійдуть для текстів інших жанрів, інших форматів.
Давай все-одно. Я планую писати в інших жанрах також. Але у мене не тільки і не стільки по стилю питання, а більше як зробити текст цікавішим.