Ого! Я вже майже місяць вдорозі і доїхала аж до Одеської області! І я навіть вже звикла до труднощів і випробувань. Горби не лякають, хоч і не тішать. Сприймаються як невід’ємний, хоч і малоприємний елемент подорожі.

Планувала швиденько на телефоні натицяти оновлення для телеграму, але стільки всього сталося за тих 2 дні, що вирішила тут написати історію. Але все ж швидко – без сильного вичитування і редагування. Навіть фото обкладинки ще мабуть з Тернопольської обл.

Позавчора я знову блукала. Двічі повернула не туди і трохи петляла, об’їжджала потім польовими стежками, гравійними шляхами. В кінці я готова була цілувати асфальт і співати йому оди. При тому, що надаю перевагу тротуарній плитці, бо асфальт дуже неекологічний, особливо, якщо не оточений деревами. Більшість людей, які скаржаться на наші дороги не бачили справді поганих доріг. До Бакоти у Хмельницькій обл. мені щастило з асфальтом. Але дорог

Були і моменти дорожньої магії. Дядечко агроном, якого я зупинила на одному з тих жахливих шляхів, задовольнив мою допитливість про агропромисловість і маркування “органічний продукт” (спойлер – воно варте своєї ціни і маркування, але гречка і соняшник і так не кропиться), показав польові стежки, яких нема на картах і підвіз мої сумки. Я була безмежно вдячна йому, аж хотілося обійняти його.

В кінці дня знову блуканула і опинилася на чистому вокзалі у дуже негостинному селі Попелюхи. Там я отаборилася на ніч – спала на матрасику в спальнику просто на підлозі і вдавала, що не чую як підлітки, що приходили на електричку мене фотографували. Наступного ранкуя сіла звідти на електричку до м. Кодима (Одеська обл.). Мене переконали місцеві, що воно того варте, бо після дощу там навіть в об’їзд 50км через м. Чечельник майже нереально їхати, не кажучи вже про пряму дорогу через села польовими і лісовими стежками. А на південь – Молдова і Придністров’я. Я подумала, що заслужила трохи телепортації – я дуже-дуже старалася проїхати багато км у потрібному мені напрямку, але не вдалося. Якби у мене був необмежений час, то я б знайшла спосіб дістатися до Кодими штовхаючи велосипед чи їдучи на ньому. Але я маю віддавати сумки через 2 тижні, а мені дуже-дуже хочеться перетнути пустелю велосипедом і побувати в Асканії-Новій.

В Кодимі я вирішила підкрутити велосипед, тому залишилась на півдня, включно з сієстою. Це містечко мені як тоді (у 2019 ми з Мікою зупинялися там у готельчику), так не дуже сподобалося. Тим не менше, мені вдалося скупнутися в озері під м. Балта, де ми теж тоді ночували і накрутити десь 50 км. Пощастило – ідеальний асфальт і невисокі горби. А озеро дуже приємне, красиве і територія облаштована гарно.

В селі за Балтою розговорилася з дуже приємним сімейством, які спершу не хотіли мене поселяти в себе, бо повна хата людей, але зрештою, виділили затишний (як на мене) куток на підлозі у прихожій. Комарі тут жорстокі після дощу біля ріки Кодими. А Балта, до речі, симпатичне містечко з парком і пляжем.

One thought on “День 28-29. Велика Кісниця – Попелюхи-Кодима – Балта

  1. Настю, дякую за продовження історії! Бачу, пригоди бувають різні, але, сподіваюся, що таки позитивних буде більше. Тримайся і не втрачай надії!

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *