Зараз я у Запоріжжі – відвідую телеграм-подругу і тішуся, що нарешті можу її обіймати і обходитися без приставки “телеграм-“. Завершила тут велочастину подорожі. Відправила сумки власнику і більшість їх вмісту додому. Трохи відчуваю полегшення і сум водночас. Це була епічна подорож.

Останні дні, хоча вже відчувала втому, я все ж кайфувала від подорожі загалом і зовсім звикла до дороги. Я таки втомилася удвохсоте розповідати хто я і що тут роблю. Пам’ятаєте я писала, як перший тиждень прагнула спілкування? То зараз навпаки думаю “Можна я не буду розказувати хто я і що я?”. Зрозуміла, що я прагнула спілкування тоді, шукала і знаходила напівсвідомо. І ось тепер, коли я втомилася, то чіткіше помітила як я уникаю чи шукаю спілкування. Іноді по-інерції шукаю спілкування, а потім шкодую трохи. Наприклад одного разу ночувала у наметі на подвір’ї жінки, яка увесь час скаржилася і ніщо її не могло “розрадити”. Тоді я зрозуміла, що це остання крапля. Треба зупиняти цю свою інерцію до пошуку спілкування і шукала нічліг не на подвір’ї чи вдома у селян, а десь подалі трохи.

За кілька днів перебування у Запоріжжі я відпочила і готова рухатися далі, хоч і шкода страшеннно розставатися з такою прекрасною людиною. Але це не крапка у наших стосунках, а швидше кома. А щодо подорожі, то я все ж повертаюся додому, бо хочу потрапити на Карпатський велозліт 12-15.08. Буду добиратися автостопом. Велосипед піде у кузов вантажного буса.

А ось список питань, які мені задають люди, переважно селяни, що мене бачать вперше:

Звідки ти їдеш? – З Львівської обл., м, Стрий. – Йой так далеко!

Як довго? – Вже 1,5 місяця. – Ого! Я б не змогла так (це переважно жінки говорять)

А чого сама? – Бо можу, бо хочу. Я якось і не сильно шукаю компанію для всіх своїх мандрівок. Мені завжди здавалося, що знайти когось, хто хотів і міг би їхати зі мною по моєму маршруту у зручний для мене час, та ще й так довго – майже нереально. Треба ж якусь компанію, якогось хлопця. – А чого хлопця? Чому не дівчину?

А що батьки кажуть? Як тебе відпустили саму? – Я достатньо доросла ,щоби не пиати дозволу. Крім того, мої рідні і друзі вже звикли, що мене вічно десь носить

Скільки тобі років? – Майже удвічі більше, ніж ви думаєте. – А звідки ти знаєш що я думаю? – Вмію читати думки. Жартую, бо всі так думають. – Йой! Я думала тобі 18, ну 20 максимум! Ти так молодо виглядаєш!; А можна я не буду відповідати на це питаня? – Та скажи. Тобі шо шкода (набридли ці коментарі, тому і шкода)

У тебе є сім’я? – Мама, брат, його дружина. – Ну, та. Якби були діти, то не їздила би так. – Ні, їздила би з дітьми.

У тебе мама в Німеччині? Що ти тут робиш? Чому ти не там? – А кому я там треба? Я там була, в гостях у мами, у друзів, але мені тут добре, комфортно. Крім того, я можу тут вчити онлайн тих же німців і поляків і платити оренду за квартиру в гривнях, а не єврах.

Тобі не страшно? – А чого боятися? – Не знаю. – От і я не знаю. (сміємося). – Ну, зараз такі часи – маніяки, алкоголіки. А ти дівчина сама. – Часи зараз кращі, ніж 20 років тому. Чужі люди мені зла не бажають і швидше мені не довіряють, але тоді і за ворота не пускають. А так, то переважно мені дуже допомагають. Це питання часто чують соло мандрівники куди б вони не поїхали. Я про це вже теж писала. Але якщо коротко, то насильство зазвичай відбувається вдома за закритими дверима і всі все знають, і ніхто нічого не говорить. А на маніяків можна натрапити і ввечері вертаючись додому

Де ти спиш? – Намет маю. І спальник, і надувний матрасик і навіть каремат. І власне, тому що страшнувато, зазвичай, прошуся на подівр’я до селян. Ну і тому, що шукаю спілкування, сподіваюся на їжу і душ. Крім того, часто мене додому запрошують. Хоча, останнім часом хотілося бути самій подалі від людей.

Рушник треба? – Ні, я маю свій. Швидкосохнучий, легенький і компактний, який я дуже люблю.

А коли дощ? – Мій намет не боїться дощу, а якщо вдорозі застане дощ, то я маю дощову курточку і штани. А взагалі, якщо не холодно, то можна і трохи помокнути.

Що ти їж? Як готуєш? – Маю газовий балон (т. зв. примус), маленьку горілку і 2 мисочки. А також термос для їжі. Гречка і булґур чудово запарюються. Переважно я запарюю їжу. Часто мене годують селяни. Протягом дня я їм сухофрукти (прямо на ходу) і халву (часто на вершині пагорба, бо треба зупинитися і витягти з сумки на рулі). В принципі, заморські сухофрукти і горшки я їм переважно вдорозі і тільки на ходу, щоби не приїдалися і асоціюввалися з винагородую за піт

Ти не їж м’ясо? А що ж ти їж? Йой! Чим я маю тебе годувати? Де ти силу береш? – Каші їм. Ще ж в Союзі говорили, що каша це сила. Чули ж “Що ти каші зранку не їв? Чого такий/-а в’ялий/-а?”

Як ти миєшся? – У прісних водоймах, з пляшки (900 мл зазвчиай вистачає, щоби змити піт і пилюку). Якщо пощастить, то в душі. Нема нічого кращого у веломандрах, ніж холодний душ чи чиста водойма. Серйозно, такий кайф, хоч перших кілька секунд і неприємно.

Де ти заряджаєш телефон? – В кафе чи магазині на сієсті, в людей де ночую.

А що це таке? – Діти питають показуючи на світловідбивні браслети. Я їм показую і розказую як вони працюють.

Скільки кілометрів на день ти проїжджаєш? – По-різному. Коли поспішала дістатися до Херсонської обл., то одного разу проїхала десь 85 км, в середньому було 65 км/день. А як не поспішаю, то 30-45 км проїжджаю за день.

Тобі не важко? – Важко, звичайно. Але я вже звикла.

Для чого ти це робиш? – думала-думала і нічого кращого не придумала, ніж експертмент. Мені цікаво що з мене буде в кінці подорожі, чи я можу, подивитися що я можу, спостерігаю за собою, колекціоную історії людей, і впринципі, побачити як люди живуть. Так, Я заради історій і подорожую

І хочеться тобі того, от так от крутити педалі? – Ага. якби не хотілося, то не робила би.

Ці всі питання (крім “що це?”) задають виключно дорослі. Дітям по-великому рахунку байдуже на це все. Частково через це я часто більше рада спілкуванню з дітьми, ніж з дорослими. Крім того, їх легше надихнути.

Якщо у вас ще залишилися питання, то питайте – відповім. А пости ще будуть – дуже багато хочу розповісти вам.

---

Якщо у вас є бажання мене підтримати, то є кілька способів:

1. Розказувати про мене і мій блоґ друзям-родичам-знайомим і чужим. Можна давати лінк на телеграм також https://t.me/sketchesofalife – там я пишу частіше, але не так глибоко і розлого
   
2. Матеріально – закинути копійчину на картку 4441114425247523 (починаю збирати гроші на подорож у королівство Бутан. Там перебування коштує 100 $/день + віза, волонтерські програми переважно тільки для носіїв англійської мови, а країна магічна.) Буду рада навіть символічним кільком гривням
   
3. Організувати мені інтерв’ю навіть якщо медіа ресурс невевликий, все одно буду рада розповісти про подорожі.
   
4. Організувати у своєму місті платформу та аудиторію для розповіді про мої подорожі – в кінці осені чи взимку хочу поїхати у турне по країні.