Зайшли в магазин закупитися трохи на вечерю. За нами заходить купка дітей - купують мівіну. Ніби звичайні діти на перший погляд, але по-відчуттях щось не те.

Закінчилась моя епічна подорож. Я їхала без конкретної мети чи цілі. Хотіла подивитися на країну, на людей, почути їх історії. У мене був відкритий розум, я експериментувала. Хотіла також подивитися на що здатна фізично і як це на мене вплине психологічно, подивитися що з мене буде в результаті. І те, що вийшло, стало мені подобається.

Зараз я у Запоріжжі - завершила тут велочастину подорожі. Я трохи втомилася удвохсоте розповідати хто я і що тут роблю, тому зібрала докупи типові питання-відповіді.

Трохи дорожньої магії, телепортації з недодоріг.

Розповідаю як почувалася першого тижня вдорозі. Я у ягідному раю. Горби мене вже не тішать. Але намагаюся думати про них як проблеми, від яких втекла. Буває бракує спілкування і я навмисне зупиняюсь на сієсту у місцях, де до мене можуть підійти заговорити.

Я знову на ровері. Мені почало бракувати зміни обстановки, вражень, фізичних випробувань. В один момент у травні я зрозуміла, що з мене досить сидіння перед комп'ютером у телеграмі, тому почала готуватися у новий велотур.