– Мені, будь ласка, руколу і кінзу. Але у мій пакетик. – Простягаю паперовий пакетик трохи засмальцьований тортиком, яким я ласувала на лавочці 20 хв тому. Продавець років 45 з підозрою дивиться на мене і на пакетик. – Він трохи вимазаний, там була їжа, але то нічого. Покладіть туди, будь ласка.
– Добре, як скажете. – Кладе зелень у пакетик. – Побільше би таких людей як Ви.
Я забираю пакетик – Дякую. Таких людей стає все більше і більше. – розраховуюсь – А якби продавці менше наполягали на своїх кульочках, то було би ще більше.
Він мовчить. А я замість звичної гордості відчуваю роздратування, бо часто реально приходиться разів 5 повторити “У мою торбинку. Кульочок не треба” і в кінці все-одно, витягую товар з їх кульочка.

5 хв потому.

– Ось ці труси будь ласка. Але кульочок не треба.
– Як не треба? – Дівчина середньоазіатської зовнішності відкриває кульочок.
– Не треба. Я так в рюкзак кину. Все-одно прати буду.
– Та то ж безплатно. – Далі ставить у кльочок.
– Я знаю що безплатно. Не треба мені кульочка. – Зітхаю і готуюся витягатати труси з кульочка або відбирати їх у неї з рук, але таки не довелося.


Ці два діалоги – дуже типові. Прямо класика. Єдине що, у першому моя репліка незвична (я цими днями не дуже добре почуваюся, то менш терпляча). І перший діалог став класикою буквально років 3 тому, якраз коли я зі Льова повернуалася у свій райцентр.
Люди, які зі мною ходили за покупками, кажуть, що я агресивна. Але як інакше??? Я не завжди такою була, але років 10 тому я почала обмежувати використання одноразовго пластику, то з часом усвідомила що по-іншому ніяк.
Ну, от що я маю робити з тими кульочками вдома? Викидати? Рука не підніметься. Тримати? Я і так маю купу паперових пакетів з перкарень. Крім того, півроку тому порвалася моя улюблена простиня і мені пошили купу шматяних торбинок.

Мене злить, що відповідальність, зрештою, лягає на тендітні плечі кінцевих споживачів. А корпорації і надалі розповідають про те, які вони соціально відповідальні – дають роботу жінкам і чорним, сортують сміття у себе в офісах і спонсорують невеличкі екологічні ініціативи. А то нічого, що ви це сміття і продукуєте? То нічого, що більшість пластику, який виробляється не піділягає переробці? То нічого, що решта рідко доходить до переробних заводів і в кращому випадку опиняється на сміттєзвалищі, а в гіршому – в океані, наших ріках, озерах і лісах?

Гляньте мій пост на телеграмі на цю ж тему. Там я закинула з перекладом крутезну відяшку, яку зробили Greenpeace. “Великі бренди хочуть, щоб ми вірили, що вони вживають заходів для зменшення пластику, але вони працюють раом з Великою Нафтою, щоб виробляти ще більше. Лише 9% усіх коли-небудь зроблених пластикових відходів були фактично перероблені”

П.С. Мій базарний активізм має епілог. Закину наступного тижня, щоб не забагато читати вам було зараз.

2 thoughts on “Базарний активізм

  1. Дуже влучний допис! І, що найсумніше, описані ситуації – не вина окремих продавців, а наслідок цілоспрямованої політики масового використання одноразових кульочків. Варто зайти у будь-який супермаркет – і там рулони цих кульочків на кожному кроці – біля фруктів/овочів, м’ясо-молочних виробів та всього іншого. Що вже казати про паковні у пластик товари, яких продається більшість.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *