“Гробниці Атуану”
Друга книга відрізняється від першої і третьої, бо тут розповідається історія дівчини, не Ґеда. Тут явно відчувається вплив фемінізму на світогляд Урсули. У цій книзі ми спостерігаємо дорослішання дівчини, яке у патріархальному світі відрізняється від дорослішання Ґеда і Арена. Вони – чоловіки і самі обирають як їм жити, куди іти, чим займатися. У Тенар же, такого вибору нема. Ще у 5 років її забрали від матері і забрали ім’я, щоби зробити верховною жрицею Безіменних сил пітьми. Вона живе в оточенні інших жриць та євнухів. За територію храму виходити жінкам заборонено. Спершу Арха (Поглинута) почувається комфортно у своїх володіннях – досліджує підземний лабіринт, де не можна запалювати світло, спить біля пустого трону Безіменних. Але коли до неї потрапляє Ґед, перший чоловік і перший маг, якого вона бачить, то Арха починає усвідомлювати, що світ є значно більшим і ширшим і можливо у цьому широкому світі вона не є такою важливою. Проте, їй хочеться дізнатися більше про цей світ і вона з цікавістю і певною недовірою слухає розповіді Ґеда.
Дорослішання Тенар полягає у втраті ілюзій та своєї віри у древніх Безіменних богів. “Що вони тобі дали?” – питає Ґед у Архи, повертаючи їй Істинне Ім’я Тенар. Вона починає бачити реальний стан речей. Піти від нересурсних стосунків, усвідомити, що вони тільки забирають енергію і не наповнюють – дуже страшно. Ґед стає першим, хто побачив у Тенар її власну силу та мудрість і ставиться до нею з повагою як до людини. Повертаючи Істинне Ім’я, Ґед повертає їй силу. А коли Тенар залишається перед вибором, він переконує обрати свободу. У цей момент її світ починає руйнуватися. І це недивно – у ці стосунки вкладено стільки зусиль, а тут раптом жити без них, вчитися жити самостійно це і справді здається як кінець світу.
Момент переходу від дитинства до дорослості, втеча – дуже гарно показані у книзі крізь призму її почуттів. Спершу страшно наважитися на втечу, а спостерігаючи як руйнується старий світ, з’являється ейфорія від свободи, легкість. Потім Тенар злиться на Ґеда що той зруйнував її звичний світ, у якому вона чітко знала свою роль. Проте коли вона нарешті, усвідомлює що вільна і не повинна нікому служити, помічає що злості не залишилося. Дівчина починає розуміти, що може сама керувати своїм життям, що повернувши Істинне Ім’я, вона отримала справжню владу, владу над своїм життям. А злість була від страху перед цією ж свободою, перед невідомістю, яку передбачає свобода. Феміністичний акт непокори, виклик патріархату, акт вибору власної долі та ролі і є переходом у доросле життя.
Мені особливо відгукується ця книга про те, як Тенар таки наважилася покинути звичний, проте дуже обмежений світ, як спілкуючись з Ґедом вона зрозуміла, що служіння Безіменним не приносить їй нічого крім ілюзорної влади у Пітьмі. Відгукується як Ґед розкрив їй очі на цю страшну правду. Я чудово розумію як складно розривати особливо такі стосунки. Розумію ейфорію від свободи і злість на Ґеда, і страх, який ховається за цією злістю.
Настю, в тебе дуже гарно виходить писати відгуки! Можливо тебе зацікавить і така можливість: https://nspu.com.ua/novini/ogolosheno-vseukrainskij-konkurs-chitackih-vidgukiv-na-tvori-ivana-korsaka/
Дякую! 🙂 ти написав цей комент, коли я вже була вдорозі. А зараз завершую редагування відгуку останньої книги з циклу, то заглянула. Зараз я хочу опублікувати якомога більше своїх чернеток. А їх є штук 50 мінімум. Сподіваюся до кінця року зможу. А далі з чистою душею буду писати щось нове. Стільки всього сказати хочеться!